Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Мороза В.Ф.

Суддів: Донця О.Є.

Логвиненка А.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Запорізької митниці на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.01.12 р. та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2011 р. у справі за позовом приватного підприємства «Єврокорм»(далі -підприємство) до Запорізької митниці (далі - митниця) та головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області про визнання протиправними рішення та стягнення коштів, -

У січні 2011 року підприємство звернулось з позовом про визнання нечинним рішення Запорізької митниці про визначення митної вартості товарів від 23.12.2010 р. № 112000006/2010/002622/1 та стягнення з державного бюджету на свою користь зайво сплачених коштів у розмірі 14 840,76 грн.

Позов обґрунтований тим, що заявлена позивачем митна вартість товару рибного борошна кормового базувалася на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, тоді як митниця неправомірно відмовила у митному оформленні поданих позивачами вантажних митних декларацій, прийнявши оскаржуване рішення про визначення митної вартості товару.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційної, позов задоволено частково, скасовано рішення Запорізької митниці від 23.12.2010 р. № 112000006/2010/002622/1 про визначення митної вартості товарів, тоді як у іншій частині у позові відмовлено.

Прийняті рішення суди обґрунтували тим, що відповідач не довів правомірність відмови у прийнятті наданих позивачем вантажних митних декларацій та обчислення митної вартості товарів за шостим (резервним) методом. Матеріали справи свідчать, що підприємство надало митному органу всі необхідні документи, які дозволяли визначити митну вартість ввезеного товару із застосуванням першого методу її визначення за ціною договору.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішенням, митниця звернулась з касаційною скаргою, у якій, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову. Відповідач, зокрема посилається на наявність сумнівів у правильності визначення підприємством митної вартості товарів та право митного органу визначити митну вартість товарів самостійно з огляду на ненадання підприємством витребуваних додаткових документів, доводи про що були необґрунтовано відхилені судами.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем на підставі контракту від 10.04.2009 р. №10/04/2009, укладеного з компанією НИРОЛ Анита Дата, було ввезено та надано для митного оформлення 60 т рибного борошна кормового за ціною 435 Євро за тону, заявленою митною вартістю 9 370,39 Євро за першим методом (за ціною угоди).

Також судами встановлено, що позивачем для митного оформлення були надані усі необхідні документи, які є підставою для визначення митної вартості товару і передбачені п. 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. N 1766 (1766-2006-п) та чинного на момент митного оформлення товару.

З огляду на ненадання підприємством затребуваних додаткових документів, а саме: відповідної бухгалтерської документації -рахунків на випуск товару безпосередньо зі складу виробника та інших документів за власним бажанням декларанта, 23.12.2010 р. митницею прийнято рішення 112000006/2010/002622/1 про визначення митної вартості товарів за шостим методом у 11 744,00 Євро.

Відповідно до частини першої статті 265 МК митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 (339-2008-п) та Порядку про декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (1766-2006-п) , дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Суди першої та апеляційної інстанції правомірно виходили з того, що митницею не доведено сумнівність або недостовірність інформації, яка містилася в документах, наданих позивачами на підтвердження митної вартості за ціною угоди. Витребувавши додаткові документи, митний орган не визначив їх конкретного переліку та обставин, які викликають сумнів та які мають бути спростовані. Натомість доводи митного органу щодо неможливості послідовного застосування методів визначення митної вартості товарів не підтверджуються матеріалами справи, що враховано судами при прийнятті рішення, є суперечливими і не свідчать про неможливість визначення митної вартості товарів за іншим, ніж основний, методом та необхідність застосування резервного.

За викладеного та виходячи з меж перегляду судового рішення касаційною інстанцією, висновок апеляційної інстанції про протиправність рішення митниці щодо застосування шостого методу визначення митної вартості товару ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тоді як доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують.

Згідно ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Запорізької митниці залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.01.12 р. та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2011 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.