Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2009 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2010 р.

у справі №2-а-46212/09/1670

за позовом Державної податкової інспекції у м. Полтаві

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Берті»

про стягнення коштів за нікчемним правочином,

Державна податкова інспекція у м. Полтаві (далі -позивач) звернулась з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Берті»(далі -відповідач) про стягнення коштів за нікчемним правочином.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2009 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2010 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено виїзну документальну перевірку господарської діяльності відповідача з питань достовірності декларування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за березень, квітень, травень, червень, липень 2008 р., за результатами якої складено акт від 10.01.2009 р. №24/23-8/33804614.

На підставі вказаної перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.01.2009 р. №0000062310/0, яким відповідачу визначено зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 170 880,97 грн.

Крім того, вказаною перевіркою було встановлено наявність господарських взаємовідносин між відповідачем та ТОВ ПВП «Поліссяінвест».

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про фіктивний характер взаємовідносин відповідача із вказаним контрагентом, зокрема зазначив, що в порушення положень пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та з метою отримання права на податковий кредит, шляхом використання завідомо неправдивих документів про господарську діяльність із ТОВ ПВП «Поліссяінвест», відповідачем було завищено суму податкового кредиту.

На виконання постави слідчого прокуратури від 27.01.2009 р. про призначення повторної документальної перевірки у кримінальній справі №09730004 контролюючим органом проведено виїзну документальну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за березень, квітень, травень, червень, липень 2008 р., за результатами якої складено акт від 09.02.2009 р. №227/23-8/33804614.

На підставі повторної перевірки позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.03.2009 р. №0000292310/0, яким визначено зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 170 626,50 грн.

Повторною перевіркою було підтверджено, що протягом березня-липня 2008 р. відповідач здійснював придбання у ТОВ ПВП «Поліссяінвест»дерев'яних піддонів відповідно до договору поставки від 11.01.2008 р. №17.

За результати зустрічної перевірки контрагента було встановлено, що стосовно ТОВ ПВП «Поліссяінвест»було внесено запис про рішення засновників щодо його припинення від 09.03.2005 р., проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи у результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення від 31.03.2005 р., проведено державну реєстрацію ПП «Сплин-2004», утвореного у результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення від 31.03.2005 р.

У той же час, постановою Господарського суду Житомирської області від 01.11.2007 р. ПП «Сплин-2004»визнано банкрутом, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.08.2008 р. у справі №4/103-Б юридичну особу ПП «Сплин-2004»ліквідовано.

Крім того, за даними Коростенької об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області, реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ ПВП «Поліссяінвест»анульовано, що підтверджується актом від 13.08.2004 р. №13 про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №0933406.

Зважаючи на викладене, позивач дійшов висновку, що податкові накладні, виписані ТОВ ПВП «Поліссяінвест»відповідачу складені із порушенням приписів пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки виписані після анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість та скасування державної реєстрації ТОВ ПВП «Поліссяінвест».

У зв'язку з зазначеним, на думку податкового органу, договір від 11.01.2008 р. №17 повинен бути визнаний недійсним із застосуванням наслідків, передбачених ст. 208 ГК України, так як укладався з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення в доход держави грошових коштів, отриманих за оскаржуваною угодою, на підставі ст. 208 ГК України.

Згідно з ч.1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за самим фактом несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно з ч.1 ст. 208 ГК України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки, зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК України.

В оскаржуваних судових рішеннях, суди попередніх інстанцій дійшли висновків щодо відсутності підстав для застосування наслідків, передбачених п.1 ст. 208 ГК України.

Крім того, судовими інстанціями обґрунтовано встановлено, що оскільки санкції, передбачені ст. 208 ГК України є адміністративно-господарськими, відтак можуть бути застосовані лише протягом строку, передбаченого ст. 250 ГК України, а саме - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Між тим, господарське зобов'язання, визнання недійсним якого вимагав контролюючий орган, відповідно до наданих податковою інспекцією даних, було укладене 11.01.2008 р., перевірка з питань достовірності декларування податкових зобов'язань та податкового кредиту проводилась у період з 26.12.2008 р. по 08.01.2009 р., у той час як позовні вимоги заявлено лише 28.07.2009 р., тобто зі спливом законодавчо встановлених строків.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до відповідача санкцій, передбачених ст. 208 ГК України.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанції.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220 КАС України (2747-15) судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2009 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2010 р. у справі №2-а-46212/09/1670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.