Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2010 р.

у справі №2-а-11863/10/2670

за позовом ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області

про скасування податкового повідомлення,

ОСОБА_4 (далі -позивач) звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі -відповідач) про скасування податкового повідомлення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2010 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий судовий розгляд.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Так, згідно договорів оренди землі від 01.12.2008 р. №17 та №18 Софіївсько-Борщагівською сільською радою на підставі рішення 23 сесії 5 скликання від 07.10.2008 р. №71 та №72 було надано позивачу та ОСОБА_5 земельні ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,3440 га та 0,0650 га (загальна площа земельної ділянки - 0,409 га), в строкове платне користування для розміщення кафе та СТО.

Умовами договору від 01.12.2008 р. №17 визначено, що орендна плата вноситься у розмірі 6% від нормативно грошової оцінки, яка на момент укладання останнього становила 218 23 6,67 грн. По договору №18 орендна плата складає 4% від нормативно грошової оцінки, яка на момент укладання договору становила 1154 975,59 грн.

Пунктом 13 договору розмір орендної плати змінюється у разі зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, а саме: індекси інфляції у 2009 р. - 1,152, у 2010 р. - 1,059.

З листа ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області від 11.06.2010 р. №2959/Г/17-317 вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 22.02.2005 р. нежитлові приміщення, розташовані на земельній ділянці площею 0,409 га, перейшли у власність громадян ОСОБА_6 - 1/4 частини та ОСОБА_4 - 3/4 частини, зокрема, офіс та магазин, офіс та СТО.

Згідно наданих Софіївсько-Борщагівською сільською радою договорів про розірвання оренди земельних ділянок, договори оренди з позивачем розірвані.

За фактичне використання земельної ділянки у період з 01.01.2010 р. по 05.06.2010 р. контролюючим органом нарахована позивачу орендна плата у сумі 15 456,79 грн., про що прийнято відповідне податкове повідомлення-рішення від 06.07.2010 р. №0219461700.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про плату за землю», використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом (2535-12) .

У статті 5 цього Закону визначено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

За змістом статті 15 вказаного Закону обов'язок сплачувати за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України (435-15) .

Частиною 1 ст. 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Аналогічна за змістом норма міститься у ст. 377 Цивільного кодексу України, відповідно до якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що, у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 22.02.2005 р. на підставі договору купівлі-продажу у власність позивача перейшли нежитлові приміщення, розташовані на земельній ділянці площею 0,409 га.

За змістом ст. 13 Закону України «Про плату за землю», підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Зважаючи на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками попередніх судових інстанцій, що за фактичне використання земельної ділянки з 01.01.2010 р. по 05.06.2010 р. податковим органом було правомірно донараховано позивачу податкове зобов'язання з орендної плати за землю згідно договору №17 у розмірі 3412,45 грн. та договору №18 у розмірі 12 044,34 грн., відтак спірне податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220 КАС України (2747-15) судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2010 р. у справі №2-а-11863/10/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.