Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчук Житлобуд»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 р.

у справі №2-а-3336/10/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчук Житлобуд»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчук Житлобуд»(далі -позивач) звернулось з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі -відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2009 р. адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.06.2010 р. №0000191550/0/2094, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу проведено документальну невиїзну перевірку податкової декларації з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності позивача, поданої за 2008 рік, за результатами якої складено акт від 09.06.2010 р. №2852/15-522/01274136.

Вказаною перевіркою виявлено порушення позивачем вимог ст. 21 Закону України «Про оренду землі», що полягали у заниженні задекларованої плати за землю за січень - грудень 2008 р. на загальну суму 8 934,33 грн. (у тому числі за січень 2008 р. - на 761,77 грн., за лютий 2008 р. - на 761,78 грн., за березень 2008 р. - на 761,78 грн., за квітень 2008 р. - на 761,77 грн., за травень 2008 р. - на 761,77 грн., за червень 2008 р. - на 761,78 грн., за липень 2008 р. - на 761,79 грн., за серпень 2008 р. - на 761,77 грн., за вересень 2008 р. - на 761,77 грн., за жовтень 2008 р. - на 761,78 грн., за листопад 2008 р. - на 681,75 грн. та за грудень 2008 р. - на 634,82 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.06.2010 р. №0000191550/0/2094, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата за землю у розмірі 13 401,52 грн. (у тому числі 8 934,33 грн. - за основним платежем та 4 467,19 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.02.2006 р. між позивачем (орендар) та Кременчуцькою міською радою (орендодавець) було укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, для експлуатації та обслуговування будівель і споруд виробничої бази по вулиці Мічуріна, 90-А у м. Кременчук.

Вказаним договором передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 1,5% від грошової оцінки землі щорічно (п. 9 договору).

Крім того, 17.09.2007 р. між тими ж сторонами було укладено договір оренди землі, відповідно до якого Кременчуцька міська рада надає, а позивач приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для будівництва автосалону на перехресті провулку Тецівського та проспекту 50-річчя Жовтня у м. Кременчук за умови відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

Вказаним договором передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 1% від грошової оцінки землі щорічно (п. 9 договору).

Як було встановлено судовими інстанціями, позивач розрахував та задекларував орендну плату за землю згідно умов договорів, укладених з органом місцевого самоврядування.

Між тим, контролюючий орган, вказуючи на заниження позивачем сум орендної плати за землі, виходив з того, що з 01.01.2008 р. законодавчо встановлений мінімальний розмір річної орендної плати не може бути меншим 3% від нормативної оцінки земельної ділянки, відтак при розрахунку податкових зобов'язань з орендної плати за земельні ділянки позивачем було невірно визначено розміри плати, що спричинило порушення вимог законодавства, встановлених актом перевірки.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи дану справу підтримав правову позицію податкового органу, зокрема, зазначив наступне.

За змістом положень ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до приписів ст. 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю» (2535-12) ).

Судовими інстанціями було встановлено, що згідно копій договорів позивач обчислював та сплачував орендну плату за земельні ділянки у 2008 році відповідно до договору оренди землі від 03.02.2006 р. у розмірі 1,5 % від грошової оцінки та відповідно до договору від 17.09.2007 р. - 1 % від грошової оцінки.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, розміри податкових зобов'язань з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, орендовані позивачем є меншими, ніж визначено за результатами перевірки, оскільки при заповненні податкових декларацій платником податку невірно визначено розмір орендної плати за спірні земельні ділянки.

Так, ч. 4 ст. 21 вказаного Закону, у редакції, яка діяла до 01.01.2008 р., було визначено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю» (2535-12) , та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати.

Між тим, відповідно до приписів Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) від 28.12.2007 року внесено зміни до ч. 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»(набули чинності з 01.01.2008 року), згідно яких річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю» (2535-12) ; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю» (2535-12) . Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року (v010p710-08) визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) , а тому зміни до ч. 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» того ж змісту повторно були внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (309-17) від 03.06.2008 року і набули чинності 04.06.2008 р.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з 01.01.2008 р. мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.

Таким чином, визначення позивачем розміру орендної плати за земельні ділянки згідно умов договорів від 03.02.2006 р. та 17.09.2007 р. не відповідає правильному застосуванню положень Закону України «Про оренду землі» (161-14) .

Відтак, зважаючи на приписи ст. 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, посилання позивача на безпідставне проведення контролюючим органом перевірки, не може бути самостійною підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень про визначення податкових зобов'язань за умов обґрунтованості висновків контролюючого органу про вчинення ним порушень, зафіксованих у акті перевірки.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220 КАС України (2747-15) судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчук Житлобуд» залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 р. у справі №2-а-3336/10/1670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.