Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційні скарги Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010 р.

у справі №2-а-2682/09/1070

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_4 (далі-позивач) звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі-відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2009 р. адміністративний позов задоволено, визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19.05.2008 р. №0009271701/0 та № 0009281701/0.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивач, за змістом яких проти її вимог заперечує та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено планову виїзну документальну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) субєкта господарської діяльності - фізичної особи ОСОБА_4, за період з 05.07.2006 р. по 31.12.2008 р., результати якої викладені в акті від 06.05.2008 р. №186/1701/НОМЕР_1.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 13 Декрету КМ України «Про прибутковий податок з громадян», у результаті чого занижено податок на додану вартість на 1549,00 грн. та податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на 2864,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 19.05.2008 р. №0009271701/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 2864,00 грн. та №0009281701/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2324,00 грн. (у т.ч. 1549,00 грн. -основний платіж та 775,010 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для нарахування позивачу податкового зобов'язання стало встановлення контролюючим органом перевищення позивачем обсягу виручки від реалізації продукції за календарний рік понад 500 тис. гривень, а відтак податковий орган дійшов висновку про необхідність переходу на загальну систему оподаткування, обліку та звітності зі сплатою податку з доходів фізичних осіб за правилами, встановленими ІV розділом Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992р. №13-92 (13-92) «Про прибутковий податок з громадян».

Відповідно до статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (727/98) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що юридичним наслідком перевищення граничного обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), встановленого Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (727/98) , є перехід з наступного кварталу на загальну систему оподаткування.

Зазначений Указ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують, встановлений законодавцем граничний обсяг виручки.

За таких обставин оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування, врегульованих, зокрема, Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (889-15) з урахуванням загальних принципів оподаткування, закріплених Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України «Про систему оподаткування» (1251-12) (чинним на час виникнення спірних відносин), якими встановлювалися засади податкових відносин в Україні.

Згідно приписів пункту 22.10 статті 22 Прикінцевих положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб-суб'єктів підприємницької дальності, діє розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (13-92) , який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до пп. 9.12.1, 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 вказаного Закону оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту; якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом (889-15) для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

А відтак, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 19.05.2008 р. №0009271701/0 контролюючим органом було порушено законодавчі приписи.

Що стосується нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість, то в цій частині рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати таким, що постановлене за наявності вичерпних юридичних висновків.

Так, судом апеляційної інстанції не враховано, що у разі перевищення обмеження щодо обсягу виручки від реалізації продуктів (товарів, робіт, послуг) за рік, встановленого положеннями Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (727/98) , у особи, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, виникає безумовний обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість, який не може ставитися у залежність від дотримання платником відповідних умов, визначених Законом України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) .

Відповідно до п.9.4 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо особа, на яку не поширюється дія пункту 2.3 статті 2 цього Закону, як платник податку, вважає за доцільне добровільно зареєструватися платником податку і відповідає вимогам підпункту 2.2 статті 2 цього Закону, така реєстрація провадиться за її заявою.

Якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.

За змістом пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, зокрема, у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом (168/97-ВР) , нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Суму передбачену пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону слід відраховувати з моменту перевищення граничного обсягу виручки передбаченого указом, тобто з моменту переходу платника податків на загальну систему оподаткування.

Як вбачається з акта перевірки, задекларований позивачем обсяг виручки за 1-4 кв. 2007 р. становить 600 628,44 грн., тобто з моменту переходу на загальну систему оподаткування обсяг виручки позивача складає 100 628,44 грн., відтак положення пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Зважаючи на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог в частині скасування спірного податкового повідомлення-рішення від 19.05.2008 р. №0009281701/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010 р. у справі №2-а-2682/09/1070 скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.05.2008 р. №0009281701/0.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2009 р. у справі №2-а-2682/09/1070 у частині визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.05.2008 р. №0009281701/0 залишити в силі.

У решті Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010 р. у справі №2-а-2682/09/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.