Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Зайцева М.П.,Зайцева М.П.,Зайцева М.П.,Зайцева М.П.,суддів:Олексієнка М.М.,Веденяпіна О.А.,Веденяпіна О.А.,Олексієнка М.М., Шведа Е.Ю.,Олексієнка М.М.Олексієнка М.М.Рецебуринського Ю.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Франківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на постанову Франківського районного суду м. Львова від 01 квітня 2009 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2010 року та касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Франківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення щорічної допомоги на оздоровлення,-

У червні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив зобов'язати Франківське відділення соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі -Управління) виплатити заборгованість по щорічній допомозі на оздоровлення за період з 2005 року по 2007 рік включно, в сумі 7585,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ІІ категорії, знаходиться на обліку в Франківському відділі соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради. Відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Однак, відповідач всупереч зазначеним нормам закону не в повному обсязі виплачував суми на оздоровлення.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 01 квітня 2009 року позов задоволено частково. Стягнуто з Управління на користь ОСОБА_6 недоплачену суму щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2005 та 2007 роки в сумі 3350, 00 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2010 року скасовано зазначене рішення та прийнято нову постанову, якою визнано неправомірними дії відповідача та зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_6 одноразову щорічну грошову допомогу на оздоровлення відповідно до статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2007 рік, з урахуванням фактично виплачених сум.

У касаційній скарзі Управління просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить залишити в силі рішення першої інстанції, а рішення апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, з'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_6 та про задоволення касаційної скарги Управління з врахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ІІ категорії, відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічно виплачується грошова допомога на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

При розгляді даної справи за період 2005 року суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами, при визначенні розміру щорічної грошової допомоги на оздоровлення відповідач повинен керуватися статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік» (3235-15) дію абзацу третього частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Враховуючи те, що даний закон неконституційним у встановленому порядку не визнавався, суди попередніх інстанцій правильно прийшли до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_6 про виплату одноразової допомоги на оздоровлення за 2006 рік, у зв'язку з чим така відмова суду є обґрунтованою.

Однак, при цьому суди не звернули увагу на те, що дію положень статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із пунктом 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Зупинення дії положень статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007року N 6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Згідно із статтею 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (254к/96-ВР) і дає офіційне тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та законів України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив нарахування та виплату щорічної грошової допомоги позивачу в березні 2007 року в розмірі 100 грн. 00 коп., тобто до ухвалення рішення Конституційним судом, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 (562-2005-п) .

Таким чином висновок судів щодо неправомірності дій відповідача у 2007 році є безпідставним, оскільки на момент виплати щорічної разової грошової допомоги дію абзацу третього частини четвертої статті 48 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було зупинено, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим вбачається, що Управління наполягало на відмові у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.

За приписами статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Оскільки, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав 25 червня 2008 року та не зазначив причини пропущення строку звернення до суду, яка може бути визнана поважною, тому колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні вимог позивача за 2005 та 2006 рік.

Оскільки, суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, але не вірно застосували норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, то є підстави для їх скасування та ухвалення нового рішення.

Керуючись статтями 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Франківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради задовольнити.

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Постанову Франківського районного суду міста Львова від 01 квітня 2009 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до Франківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення щорічної допомоги на оздоровлення.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235- 237 Кодексу адміністративного судочинства України