колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військового комісаріату Автономної Республіки Крим, Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим про перерахунок пенсії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 листопада 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року,

У липні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що проходив службу у Збройних Силах та був звільнений в запас з призначенням йому пенсії.

Вважає, що розрахунок пенсії є неправильний та проведений з порушенням вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», оскільки в грошове забезпечення не включені премія в розмірі 33,3% та інші передбачені надбавки. Просив суд зобов'язати відповідача провести перерахунок призначеної йому пенсії з урахуванням усіх встановлених після його звільнення з військової служби надбавок та премії до 1 січня 2005 року.

Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 листопада 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 листопада 2007 року -без змін.

Судові рішення були мотивовані тим, що право на надбавки, які просив включити в перерахунок призначеної пенсії позивач, він не набув, оскільки прийнятими нормативними актами зазначені надбавки були введені вже після звільнення його з військової служби.

Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судами неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати постановлені судами першої та апеляційної інстанцій рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції або ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах і був звільнений в запас в 1991 році з призначенням йому пенсії військовослужбовця.

Відповідно до положень статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб»від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ при обчисленні пенсій особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом враховуються відповідні оклади за посадою, військовим чи спеціальним званням, процентна надбавка за вислугу років, надбавки за вчене звання і вчену ступінь, кваліфікацію і умови служби в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей»від 17 липня 1992 року №393 (389/2003) передбачено, що пенсії особам зазначеної категорії військовослужбовців обчислюються із суми грошового забезпечення, що виплачується їм на день звільнення з військової служби.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців»від 6 квітня 1998 року № 452 (452-98-п) , якою затверджені додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, премія, що виплачується військовослужбовцям, не віднесена до додаткових видів грошового забезпечення.

Зазначене преміювання військовослужбовців було запроваджене на підставі Указу Президента України «Про грошове забезпечення військовослужбовців» від 4 жовтня 1996 року № 923 (923/96) та здійснювалось на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців» від 22 травня 2000 року № 829 (829-2000-п) . Проте наведеними нормативними актами не визначено, що ці премії віднесені до додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців і що вони підлягають врахуванню при визначенні суми грошового забезпечення, з якої обчислюється пенсія.

Оскільки премія не віднесена до додаткових видів грошового забезпечення, тому вона не могла бути врахована позивачу при нарахуванні пенсії.

Стосовно інших надбавок, про врахування яких просив позивач, то щомісячні надбавки військовослужбовцям, встановлені Указом Президента України «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ»від 23 лютого 2002 року № 173 (173/2002) у розмірі 100% грошового забезпечення, Указом Президента України «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України та Управління державної охорони України за безперервну службу»від 5 травня 2003 року №389 (389/2003) у розмірі до 90% грошового забезпечення, не є підвищенням грошового забезпечення, з якого позивачу нарахована пенсія, а новими видами грошового забезпечення, яких він під час його служби в Збройних Силах не отримував, а тому ці надбавки не могли бути враховані позивачу при перерахунку пенсії.

Крім цього, зазначеними указами не передбачено перерахунку пенсій військовослужбовцям у зв'язку із запровадженням цих надбавок.

Суд першої інстанції правильно встановив, а апеляційний суд обґрунтовано погодився з тим, що при звільненні з дійсної військової служби позивачу ОСОБА_1 призначена пенсія у відповідності з вимогами чинного на той період законодавства.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що передбачених чинним законодавством підстав для проведення позивачу за період до 1 січня 2005 року перерахунку призначеної пенсії з урахуванням премії та інших надбавок немає.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 листопада 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.