Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Лиски Т.О., Ємельянової В.І.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська про стягнення недоплаченої державної соціальної допомоги дітям війн»,

У червні 2010 року ОСОБА_4 звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказувала, що відноситься до категорії «діти війни»та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Посилаючись на те, що такі виплати не проводяться у розмірі, встановленому вказаною статтею, позивач просила зобов'язати відповідача здійснити ці нарахування з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 07 червня 2010 року.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2011 року, позов задоволено частково.

Визнано незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська в частині виплати ОСОБА_4 пенсії у періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року без урахування підвищення, встановленого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу в періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року з урахуванням права отримувача пенсії на її підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і відповідно до ст. 6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» призупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) ), у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , зокрема, положення ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» щодо зупинення дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.». Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , зокрема, положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) .

Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року спірні відносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2007 року.

За таких підстав судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача щомісячно підвищувати пенсію у вказаний період є обґрунтованими.

На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У 2009-2010 роках відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції від 18.11.2004, чинній у 2009-2010 роках) дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 та у 2010 роках встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Названі норми передбачають встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» (2195-15) залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Будь-які зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» Законами України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» (835-17) та «Про Державний бюджет України на 2010 рік» (2154-17) не вносились, дію цієї статті у вказаних роках зупинено не було.

Отже, нарахування та виплата у 2009-2010 роках дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (2195-15) .

За таких підстав судами першої та апеляційної інстанцій зроблено правильний висновок про те, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача щомісячно підвищувати пенсію у період з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року є обґрунтованими.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» (2195-15) доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Наведені обставини були правильно враховані судами попередніх інстанцій, які прийняли обґрунтовані рішення про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зроблених судами першої та апеляційної інстанцій висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій прийнято законні і обґрунтовані рішення, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 2201, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська залишити без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 21 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.