Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим (далі -ДПІ)

на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.04.2009

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2010

у справі № 2-27/7371-2007А/5002

за позовом державного підприємства «Керченський морський торговельний порт»(далі -Підприємство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -Климачової Л.С.,

відповідача -не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.04.2009, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2010, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.05.2007 № 0002502301/3 в частині визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 151 311,50 грн. (у тому числі 105 560 грн. за основним платежем та 45 751,50 грн. за штрафними санкціями). У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що:

застосування позивачем пільгового тарифу під час продажу працівникам Підприємства квитків на перевезення теплоходом на підставі колективного трудового договору не є порушенням порядку застосування звичайних цін під час визначення бази оподаткування податком на прибуток;

витрати позивача на здійснення рятувальних робіт на виконання своїх договірних зобов'язань відповідають визначенню валових витрат, наведеному у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тоді як збитковість операції не є підставою для донарахування податкового зобов'язання.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення та відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що:

умовами колективного договору на Підприємстві не передбачено пільгового проїзду працівників, а відтак різниця між звичайним тарифом на перевезення та пільговим підлягає включенню до бази оподаткування названим податком;

витрати позивача на здійснення рятувальних робіт не є такими, що понесені в межах господарської діяльності Підприємства;

позивачем було порушено вимоги підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок включення до складу валових витрат Підприємства суми ПДВ у складі вартості основних засобів та ремонтних робіт, яка має бути віднесена до вартості груп основних фондів, що амортизуються.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток стали такі висновки податкового органу, відображені в акті перевірки від 20.10.2006 № 667/23-1/01125554, а саме:

завищення Підприємством валових витрат за 9 місяців 2005 року внаслідок включення до їх складу витрат на оплату рятувальних та суднопідіймальних послуг вартістю 87600 грн. (без ПДВ), наданих товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерклуб ЛТД»;

заниження валового доходу Підприємства як результат продажу позивачем квитків на перевезення пасажирів на базу відпочинку «Два моря», розташованої на острові Тузла у Керченській протоці, працівникам Підприємства за пільговою ціною 8,24 грн., тоді як третім особам такі квитки продавалися по ціні 13 грн.;

порушення позивачем підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок включення до валових витрат суми ПДВ у складі придбання товарів та робіт, на яку підлягає збільшенню балансова вартість відповідної групи основних фондів.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З огляду на наведені законодавчі положення суди дійшли обґрунтованого висновку про законність включення позивачем до валових витрат Підприємства витрат на оплату поставлених товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерклуб ЛТД»рятувальних та суднопідіймальних послуг, які були використані Підприємством для виконання своїх договірних зобов'язань перед риболовецьким колгоспом «Імені Першого Травня»за договором від 25.11.2004 № 145/ПФ/04.

При цьому суди обґрунтовано зазначили, що поняття валових витрат для цілей оподаткування не виключає наявність збитку як результату фінансової діяльності за звітний період. Адже з нормативного визначення господарської діяльності випливає, що економічна обґрунтованість витрат у межах підприємництва визначається не фактичним отриманням доходу в конкретному податковому періоді, а спрямуванням таких витрат на одержання доходів. А відтак одержання позивачем збитків за наслідками придбання спірних послуг з метою виконання зобов'язань за договором від 25.11.2004 № 145/ПФ/04 не може бути підставою для позбавлення позивача права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених у зв'язку з таким виконанням витрат.

Правильною є і надана судами правова оцінка обставин справи щодо відсутності підстав для висновку про заниження позивачем валового доходу внаслідок порушення Підприємством порядку застосування звичайних цін.

Так, суди встановили, що продаж позивачем квитків на перевезення своїм працівникам за пільговою ціною (яка складалася з собівартості перевезення без нормативного прибутку) обумовлювався умовами колективного договору, яким передбачено організацію туристичних подорожей на пільгових умовах за рахунок коштів позивача як захід заохочення працівників Підприємства за трудові успіхи та організацію позивачем відпочинку працівників та їх сімей на базі відпочинку «Два моря».

Вказані обставини було правильно кваліфіковано судами як об'єктивний фактор ціноутворення, що відповідає правилам визначення звичайної ціни, наведеним у підпункті 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 згаданого Закону.

Водночас попередні судові інстанції не надали будь-якої правової оцінки зафіксованому в акті перевірки факту порушення позивачем абзацу третього підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Оскільки вказаний висновок податкового органу був також однією з підстав донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток, про що було зазначено як у позовній заяві Підприємства, так і у поданих ДПІ апеляційній та касаційній скаргах, то для правильного вирішення цього спору судам слід було дослідити обставини, пов'язані із зазначеним правопорушенням, і на підставі встановленого дійти вмотивованого висновку про правомірність (або незаконність) донарахування Підприємству податку у відповідній сумі.

Таким чином, допущене судами порушення вимог частини третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо ухвалення рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтвердженого тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки оспорювану суму донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток не було розмежовано за окремими епізодами, що виключає можливість залишення без змін рішення судів у частині, то ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід врахувати викладене, дослідити усе коло обставин щодо формування позивачем валових витрат за рахунок віднесення до їх складу сум ПДВ у вартості придбаних основних фондів та ремонтних робіт у перевіреному періоді, на підставі встановленого зробити вмотивований висновок про дотримання (або порушення) позивачем вимог підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.04.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2010 у справі № 2-27/7371-2007А/5002 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.