Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Карась О.В., Степашко О.І.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі (далі -СДПІ) та прокуратури Одеської області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012

у справі № 2а/1570/6296/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЦСС»(далі -Товариство)

до СДПІ,

за участю прокуратури Київського району м. Одеси,

про скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача -Єфименко Н.О.,

відповідача -Шевченка Т.М.,

Генеральної прокуратури України -Чубенка В.В.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ від 23.02.2011 № 0000062200 та № 0000072200 з тих мотивів, що за умови доведеності позивачем факту реального виконання спірних операцій з придбання товарів та послуг відсутні підстави для позбавлення Товариства права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат.

У касаційних скаргах до Вищого адміністративного суду України СДПІ та прокуратура Одеської області просять скасувати оскаржувані рішення попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи та нормам матеріального права. Так, на обґрунтування касаційних вимог скаржники зазначають, що відсутність необхідних первинних документів на підтвердження дійсного виконання спірних операцій, а також наявність ознак фіктивного підприємництва у діяльності контрагентів позивача (як-от -відсутність за місцезнаходженням, неподання податкової звітності, відсутність необхідного обсягу трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності) є свідченням фіктивного здійснення позивачем таких операцій з метою штучного зменшення бази оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що СДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.09.2010, оформлену актом від 15.02.2011 № 47/22-0/25033689/2. За наслідками цієї перевірки СДПІ було донараховано позивачеві податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 13 686 531 грн. (у тому числі 9 124 354 грн. за основним платежем та 4 564 177 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 23.02.2011 № 0000062200 та податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10 457 550,60 грн. (у тому числі 6 971 700 грн. за основним платежем та 3 485 850 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 23.02.2011 № 0000072200. Підставою для прийняття вказаних актів індивідуальної дії стали висновки податкового органу про незаконне формування позивачем даних податкового обліку за наслідками придбання послуг з адміністративно-розрахункового та консультаційного обслуговування у відкритого акціонерного товариства «Фарлеп-Інвест»з огляду на відсутність необхідних документів на підтвердження факту дійсної поставки цих послуг та використання їх результатів у господарській діяльності Товариства, а також за операціями з придбання у приватного підприємства «Рейсмет-Юг»послуг з тестування та технічного обслуговування обладнання з причин відсутності у цього постачальника необхідних трудових ресурсів та матеріально-технічної бази для виконання вказаних послуг, відсутності вказаного підприємства за місцезнаходженням та незвітування ним до податкового органу. Крім того, за висновком СДПІ, позивачем було безпідставно завищено суму амортизаційних відрахувань за І півріччя 2009 року внаслідок несвоєчасного проведення індексації балансової вартості основних фондів.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону (334/94-ВР) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Наведені правила формування даних податкового обліку дають підстави для висновку про те, що правоутворюючим фактом, з яким чинне законодавство пов'язує право платника на податкову вигоду, є здійснення реальних операцій з придбання товарів, робіт, послуг. При цьому реальність цих операцій оцінюється з урахуванням презумпції добросовісності платника на підставі усіх наявних у справі доказів у їх сукупності.

Порушення податкової дисципліни, допущені контрагентами платника, можуть бути підставою для відповідальності останнього лише за умови одночасної доведеності податковим органом взаємозв'язку таких порушень з виникненням у платника податкової вигоди та неправомірності дій самого платника, у тому числі його вини при виборі контрагента.

У розгляді цієї справи суди встановили, що надання спірних послуг підтверджується наявними у справі первинними документами (договорами, актами виконаних робіт, податковими накладними, банківськими виписками), які містять достатню інформацію про зміст та обсяг цих послуг, їх вартість. Податковим органом не наведено достатньо переконливих доводів щодо недостовірності вказаних первинних документів. Посилання скаржників на їх недостатність не можуть бути визнані обґрунтованими, позаяк чинним законодавством не передбачено конкретного переліку первинних документів, «достатніх»для фіксації господарської операції.

Твердження скаржників про відсутність у постачальника позивача (приватного підприємства «Рейсмет-Юг») необхідних матеріальних та трудових ресурсів для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій, також не можна визнати обґрунтованими. Так, в акті перевірки зазначено, що чисельність працюючих на цьому підприємстві становить 4 особи; при цьому СДПІ не наведено обставин, які свідчили б про недостатність вказаної кількості осіб для виконання спірних послуг з тестування та технічного обслуговування обладнання у відповідному обсязі, не зазначено, які саме матеріальні ресурси є економічно необхідними для надання цих послуг.

Крім того, слід зазначити, що сфера надання зазначених послуг відповідає господарській діяльності позивача. Фактичне ж впровадження результатів цих послуг у діяльність Товариства не є обов'язковим, позаяк підставою для врахування витрат на оплату послуг для цілей визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість є їх призначення для використання у господарській діяльності платника, незалежно від практичних результатів такого використання. Контролюючим органом не спростовано наявність у позивача ділової мети під час виконання спірних операції, відмінної від податкової економії.

Не можна визнати обґрунтованим і твердження скаржників про завищення позивачем валових витрат внаслідок порушення строків проведення індексації вартості основних фондів. Адже фактично позивачем було проведено індексацію вартості основних фондів та нематеріальних активів у ІІ кварталі 2009 року станом на 31.12.2008, що і спричинило коригування Товариством валових витрат за І квартал 2009 року у бік збільшення внаслідок амортизації проіндексованої вартості основних фондів.

Оскільки власне правомірність збільшення позивачем балансової вартості основних фондів у податковому обліку позивача та правильність розрахунку амортизаційних нарахувань контролюючим органом не заперечується, з огляду на підпункт 5.2.7 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який передбачає можливість включення платником помилково неврахованих сум витрат попередніх податкових періодів у складі витрат звітного періоду, підстави для висновку про неправомірне збільшення Товариством валових витрат на 183 092 грн. у І кварталі 2009 року відсутні.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції дійшли неспростовуваного доводами касаційних скарг висновку про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, а тому процесуальних підстав для скасування оскаржуваних рішень судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

З огляду на реорганізацію СДПІ Вищий адміністративний суд України здійснює заміну відповідача у справі його правонаступником - спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби.

Керуючись статтями 55, 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Замінити відповідача у справі спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Одесі її правонаступником - спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби.

2. Касаційні скарги спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби та прокуратури Одеської області залишити без задоволення.

3. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012 у справі № 2а/1570/6296/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.