Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу приватного підприємства «Айленд»(далі -Підприємство)

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.06.2010

у справі № 2а-26344/09/1270

за позовом Підприємства

до державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська (далі -ДПІ)

та Головного управління Державного казначейства України у Луганській області (далі - Управління)

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення бюджетної заборгованості.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання протиправною бездіяльності ДПІ, яка полягала у ненаданні Управлінню висновку про суму ПДВ у розмірі 100 000 грн., яка підлягає відшкодуванню позивачеві за січень 2009 року, та про стягнення з Державного бюджету України 99 990 грн. бюджетного відшкодування за вказаний звітний період.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11.02.2010 позов задоволено частково; з Державного бюджету України на користь Підприємства стягнуто 56 790 грн. ПДВ з мотивів обґрунтованості позовних вимог; в решті позову відмовлено з підстав повернення частини оспорюваної суми бюджетного відшкодування позивачеві.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.06.2010 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд послався на відсутність надходження до бюджету відповідної суми ПДВ як правореалізуючого факту для отримання позивачем оспорюваної суми бюджетного відшкодування.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Підприємство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Луганського окружного адміністративного суду зі спору як скасоване помилково.

Справу розглянуто у письмовому провадженні відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Підприємства з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що у декларації з податку на додану вартість за січень 2009 року позивачем було задекларовано суму, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, в розмірі 100 000 грн. За наслідками проведення контролюючим органом позапланової виїзної перевірки Підприємства з питань достовірності нарахування зазначеної суми бюджетного відшкодування не було виявлено порушень позивачем податкової дисципліни у формуванні від'ємного значення ПДВ за період з 01.11.2008 по 31.01.2009, про що було складена довідка від 26.03.2009 № 240/23-217/32418971. Однак у поверненні позивачеві 56 790 грн. ПДВ було відмовлено з причин неможливості підтвердити факт надходження цієї суми податку до бюджету за наслідками проведення зустрічної перевірки постачальників позивача по ланцюгу.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону (168/97-ВР) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, на підставі наведених законодавчих приписів за умови дотримання платником порядку формування податкового кредиту від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету. При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, чинне законодавство не передбачає такої передумови виникнення у платника права на отримання бюджетного відшкодування, як факт сплати податкових зобов'язань контрагентами платника. Адже з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника порушення іншими особами (зокрема, його постачальниками) податкового законодавства не може негативно впливати на результати діяльності такого платника за умови відсутності доказів його недобросовісності.

Відповідна правова позиція викладена і у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, суд першої інстанції, встановивши факт виконання позивачем усіх передбачених законом умов отримання оспорюваної суми відшкодування та відсутність з боку Підприємства порушень податкового законодавства під час формування задекларованого від'ємного значення ПДВ в оспорюваній сумі, обґрунтовано задовольнив позов у відповідній частині, а тому у апеляційного суду були відсутні передбачені законом підстави для скасування постанови Луганського окружного адміністративного суду зі спору.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу приватного підприємства «Айленд»задовольнити.

2. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.06.2010 у справі № 2а-26344/09/1270 скасувати.

3. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11.02.2010 у справі № 2а-26344/09/1270 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.