Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),

Бутенка В.І.,

Співака В.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до заступника начальника Головного управління праці та соціального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації Морозюк Ганни Степанівни про відмову у наданні соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Ужгородського міськрайонного суду від 03 квітня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2009 року, -

У січні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до заступника начальника Головного управління праці та соціального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації Морозюк Ганни Степанівни про відмову у наданні соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що комісією в міському управлінні праці та соціального захисту населення їй було відмовлено в призначенні соціальної допомоги на третю дитину -сина, який з 01 вересня 2002 року по 11 червня 2003 року навчався в Ужгородському ПТУ № 20 за денною формою навчання, пояснивши, що на момент звернення син позивачки не навчався.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 03 квітня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2009 року, відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції у справі, ОСОБА_3 звернулася з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно довідки Ужгородського міського центру зайнятості № 2158 від 28 листопада 2002 року, ОСОБА_3 з 04 січня 2000 року перебувала на обліку в Ужгородському міському центрі зайнятості, у пошуку роботи.

У травні 2002 року ОСОБА_3 звернулася до відповідача з заявою про призначення її державної соціальної допомоги. Головним управлінням праці та соціального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації за зверненням ОСОБА_3 було відмовлено у призначенні державної допомоги, відповідно до п.10 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям (250-2003-п) . А саме - на підставі інформації Ужгородського міського центру зайнятості про порушення законодавства про зайнятість.

Листом № 1791 від 26 червня 2006 року Начальником головного управління праці та соціального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації було роз'яснено ОСОБА_3, що так як з нею проживають повнолітні діти, які працюють і отримують заробітну плату, і протягом 2001 -2004 років заявниці призначалась допомога відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» (1768-14) , то повнолітні діти мають право звертатися за призначенням їм такої допомоги як окремі сім'ї.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям»від 01 червня 2000 року № 1768-ІІІ (далі по тексту -Закон), право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім'ї, які постійно проживають на території України.

Частиною 1 ст. 4 Закону визначено, що державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям призначається за заявою уповноваженого представника сім'ї, яка подається до органу праці та соціального захисту населення за місцем його проживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону, державна соціальна допомога не призначається у випадках, коли працездатні члени малозабезпеченої сім'ї не працюють, не служать, не вчаться за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах I - IV рівнів акредитації протягом трьох місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги (крім осіб, які в установленому порядку визнані безробітними та за інформацією центрів зайнятості не порушують законодавство про зайнятість щодо сприяння своєму працевлаштуванню; осіб, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку або за дітьми, які потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більше ніж до досягнення ними шестирічного віку; осіб, які доглядають за інвалідами I групи або дітьми-інвалідами віком до 18 років, а також за особами, які досягли 80-річного віку).

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 у травні 2002 року було відмовлено у призначенні державної допомоги, оскільки нею було порушено законодавство про зайнятість щодо сприяння своєму працевлаштуванню. Згідно довідки центру зайнятості від 21 серпня 2008 року № 444, за період з травня 2000 року по квітень 2002 року вона відмовилась від запропонованої роботи 13 разів.

Враховуючи зазначене, Головним управлінням праці та соціального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації було правомірно відмовлено позивачу у призначенні їй допомоги у травні 2002 року, оскільки нею було порушено умови визначені п. 10 «Порядку призначення та виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям» (250-2003-п) .

Що стосується призначення ОСОБА_3 державної соціальної допомоги за її заявою від 31 липня 2003 року, то відповідачем було правомірно не включено до членів сім'ї позивача (для розрахунку розміру цієї допомоги), сина ОСОБА_5, який на момент звернення досяг 18 річного віку. Крім того, згідно наказу від 11 червня 2003 року № 24, він був відрахований з ПТУ № 20 за власним бажанням, тобто не навчався в навчальному закладі з денною формою навчання.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Повно та всебічно дослідивши всі обставини справи та давши належну правову оцінку доказам, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову, оскільки дії суб'єкта оскарження відповідають чинному законодавству та не порушили права, свободи і законні інтереси заявника.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими..

Керуючись статтею 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду від 03 квітня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.