Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Конюшка К.В.,

Леонтович К.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного державного санітарного лікаря м. Одеси Кліментьєва Івана Миколайовича про скасування постанови про заборону діяльності та стягнення збитків,

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного державного санітарного лікаря м. Одеси Кліментьєва Івана Миколайовича про скасування постанови про заборону діяльності та стягнення збитків, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що постанова Одеської міської санітарно-епідеміологічної станції про застосування адміністративно-запобіжних заходів за порушення санітарного законодавства від 16.03.2009 стосовно заборони діяльності автомайстерні є незаконною, оскільки він використовує орендоване приміщення під радіомайстерню, а не під автомайстерню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 26.09.2005 орендував у Приморської районної адміністрації Одеської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 18 кв.м, що розташоване на першому поверсі в будинку АДРЕСА_1; термін дії договору -до 12.09.2006.

Листом СЕС м. Одеси від 30.09.2004 №3/2090 фізичній особі-підприємцю погоджено використання зазначених нежитлових приміщень під підсобні для зберігання ручного інструменту.

05.03.2009 інженером відділення гігієни праці Одеської міської СЕС на підставі розпорядження головного лікаря Одеської міської СЕС від 04.03.2009 проведено обстеження радіомайстерні фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 по АДРЕСА_1, за результати якого складено акт санітарно-епідеміологічного обстеження об'єкту від 05.03.2009.

Актом перевірки встановлено факт використання нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 не за призначенням, а саме під майстерню по ремонту радіоапаратури та установці сигналізації на автотранспортних засобах.

На підставі акту від 05.03.2009 головним державним лікарем м. Одеси Кліментьєвим І.М. винесено постанову від 16.03.2009 №5, якою у зв'язку з порушенням вимог статті 15 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", підпунктів 3.1, 3.2 Порядку проведення Держсанепідемекспертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 14.03.2006 №120 (z0362-06) , заборонено діяльність автомайстерні фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 з 25.03.2009 на постійно.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з правомірності постанови Головного державного санітарного лікаря м. Одеси Кліментьєва І.М. від 16.03.2009 №5 як такої, що прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, за наявності факту порушення позивачем санітарного законодавства.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" підприємства, установи, організації та громадяни при розробленні і використанні нових технологій, проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції та технічному переобладнанні підприємств, виробничих об'єктів і споруд будь-якого призначення, плануванні та забудові населених пунктів, курортів, проектуванні і будівництві каналізаційних, очисних, гідротехнічних споруд, інших об'єктів зобов'язані дотримувати вимог санітарного законодавства.

Згідно з пунктом 3.1 Тимчасового порядку проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.10.2000 №247 (z0004-01) , експертизі підлягають об'єкти, визначені в статті 11 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", якщо щодо них раніше не проводилася експертиза і власник об'єкта чи уповноважена ним особа не має дійсного позитивного висновку на цей об'єкт. Відповідно до статті 11 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" державній санітарно-епідеміологічній експертизі підлягають діючі об'єкти, у тому числі військового та оборонного призначення.

Відповідно до пункту 3.2 Тимчасового порядку проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.10.2000 №247 (z0004-01) забороняється використання або функціонування об'єктів експертизи без наявності позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

Судами попередніх інстанцій встановлено факт використання нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 не за призначенням, а саме під майстерню по ремонту радіоапаратури та установці сигналізації на автотранспортних засобах. Додатково, в ході перевірки встановлено, що майстерня по ремонту та установці сигналізації на автотранспортних засобах розташована на 1-му поверсі житлового будинку за відсутності санітарно-захисної зони.

Пунктом "л" частини першої статті 41 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населяння" передбачено, що головним державним санітарним лікарям Республіки Крим, областей, міст, районів та їх заступникам, а також головним державним санітарним лікарям об'єктів з особливим режимом роботи у межах відповідних територій (об'єктів) надаються повноваження щодо застосування передбачених цим Законом заходів для припинення порушення санітарного законодавства.

Згідно пунктом "а" частини першої статті 42 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населяння", головні державні санітарні лікарі (їх заступники) застосовують такі заходи для припинення порушень санітарного законодавства: обмеження, тимчасова заборона чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій, об'єктів будь-якого призначення, технологічних ліній машин і механізмів, використання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм.

З урахуванням викладеного, зважаючи на обставини, встановлені судами попередніх інстанцій на підставі доказів, досліджених під час судового розгляду справи, колегія суддів вказує на обґрунтованість висновку судів попередніх інстанції щодо правомірності постанови Головного державного санітарного лікаря м. Одеси Кліментьєва І.М. від 16.03.2009 №5 як такої, що прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, та, відповідно, відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій дана вірно, порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанції не допущено.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2010 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.