Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів - Смоковича М.І.

Чумаченко Т.А.

Мироненка О.В.

провівши письмовий розгляд справи за позовом ОСОБА_3 до Управляння праці та соціального захисту населення Заводської районної адміністрації Запорізької міської Ради про визнання не чинним рішення щодо відмови у наданні путівки на санаторно-курортне лікування за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2011 року

У липні 2008 року позивач звернувся в суд із позовом до до Управляння праці та соціального захисту населення Заводської районної адміністрації Запорізької міської Ради про визнання не чинним рішення щодо відмови у наданні путівки на санаторно-курортне лікування.

Постановою Заводського суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2009 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2011 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду першої та ухвалою суду апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що позивач є пенсіонером органів МВС з 07.10.1999 року і перебуває на пенсійному обліку у Головному управління пенсійного фонду України у Запорізькій області та отримує пенсію на підставі ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнаний інвалідом 3 групи. 22.01.2008 року позивач звернувся до УПСЗН із заявою про взяття на облік для отримання санаторно-курортної путівки до санаторно-курортних закладів відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) на підставі діагнозу захворювання та рекомендованого медичною установою лікування.

Пунктом 2 Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій Громадян органами праці та соціального захисту населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 187 (187-2006-п) (надалі -Порядок) визначено, що органи праці та соціального захисту населення забезпечують за рахунок коштів державного бюджету безплатними путівками до санаторно-курортних закладів: інвалідів усіх категорій; ветеранів війни; осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимоги в частині визнання нечинним рішення від 23 травня 2008 року Управління праці та соціального захисту населення Заводської районної адміністрації Запорізької міської ради щодо відмови у наданні йому як інваліду війни санаторно-курортної путівки, суд вірно зазначив про те, що позивач не отримав путівку в УПСЗН по причині відсутності достатньої їх кількості для задоволення всіх пільговиків. Протягом 2008 року всі особи, які отримали путівки стали на облік до управління для забезпечення санаторно-курортною путівкою раніше за ОСОБА_3 також є пільговиками.

Відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.2007 року №187 (187-2006-п) путівки видаються особам, зазначеним у п.2 цього Порядку, відповідно до медичних рекомендацій з урахуванням пільг, передбачених законодавством для конкретної категорії осіб, в порядку черговості у міру надходження путівок, особи що отримали путівки, перебувають на обліку у відповідача з 15.08.2006 року та з 30.08.2007 року, позивач в свою перебуває на обліку лише з 22.01.2008 року.

Згідно п. 3 «Порядку виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян»затвердженого постановою Кабінету Міністру України від 17 червня 2004 року N 785 (785-2004-п) , передбачено, що підставою для виплати грошової компенсації є такі документи як заява про виплату грошової компенсації, проте позивачем не надавались докази подання відповідної заяви.

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.

Керуючись статтями 222, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.