Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Експериментальне виробництво інституту імпульсних процесів і технологій Академії наук України»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2009 року

у справі № 1/156/06

за позовом Прокурора Ленінського району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва

до Державного підприємства «Експериментальне виробництво інституту імпульсних процесів і технологій Академії наук України»

про стягнення податкового боргу, -

Прокурор Ленінського району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Експериментальне виробництво інституту імпульсних процесів і технологій Академії наук України»(далі -відповідач) про стягнення податкового боргу.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 04 серпня 2008 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто за рахунок активів ДП «Експериментальне виробництво інституту імпульсних процесів і технологій Академії наук України»4 252,04 грн. боргу із збору за спеціальне водокористування, 419,87 грн. пені та 5 158,11 грн. процентів з податку на додану вартість. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано пропуском строку звернення до суду.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва оскаржила її в апеляційному порядку.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2009 року апеляційну скаргу ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва задоволено частково. Постанову Господарського суду Миколаївської області від 04 серпня 2008 року скасовано та прийнято нову постанову. Адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з ДП «Експериментальне виробництво інституту імпульсних процесів і технологій Академії наук України»податковий борг в розмірі 361 080,09 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2009 року та залишення в силі постанови Господарського суду Миколаївської області від 04 серпня 2008 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДП «Експериментальне виробництво інституту імпульсних процесів і технологій Академії наук України»є суб'єктом підприємницької діяльності та знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва.

03 квітня 1998 року у відповідача виник податковий борг в розмірі 273 180,00 грн.

15 січня 2003 року ДП «Експериментальне виробництво інституту імпульсних процесів і технологій Академії наук України»звернулось до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва із заявою про розстрочення податкової заборгованості з лютого 2003 року в розмірі 275 283,98 грн.

Державною податковою адміністрацією у Миколаївській області прийнято рішення № 5 від 03 березня 2003 року про розстрочення податкового боргу в розмірі 273 180,00 грн., а саме: заборгованості з податку на додану вартість в розмірі 157 430,00 грн., а також заборгованості з податку на прибуток в розмірі 105 074,00 грн. та в розмірі 10 676,00 грн. (понижуючий коефіцієнт).

У зв'язку з несплатою відповідачем чергових часток боргу, ДПА у Миколаївській області прийнято рішення № 1 від 27 травня 2003 року про скасування рішення № 5 від 03 березня 2003 року про розстрочення податкового боргу з метою стягнення суми заборгованості в судовому порядку.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 14.1.3 пункту 14.1 статті 14 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III (2181-14) ) платник податків, який звертається до податкового органу із заявою про розстрочення, відстрочення податкових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого податкового зобов'язання.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що з моменту укладання договору про розстрочення податкової заборгованості відповідач виконував його умови, погашаючи частки розстроченого боргу, а, отже, не відмовився у самостійному погашенні суми заборгованості.

В свою чергу, лише 27 травня 2003 року договір про розстрочення податкових зобов'язань скасовано у зв'язку з припиненням ДП «Експериментальне виробництво інституту імпульсних процесів і технологій Академії наук України»погашення боргу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що вимоги щодо стягнення суми боргу, визначеного договором про розстрочення, є обґрунтованими.

Пунктом 1.2 статті 1 Закону № 2181-III передбачено, що податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом (2181-14) або іншими законами України.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 2181-III податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, податковий борг з податку на додану вартість ДП «Експериментальне виробництво інституту імпульсних процесів і технологій Академії наук України»складається із сум, визначених податковими повідомленнями-рішеннями № 0002512301/1199 від 29 вересня 2003 року та № 0000272302/479/0 від 19 листопада 2004 року, а також сум, самостійно визначених відповідачем в деклараціях з податку на додану вартість за 2004 рік та 2005 рік.

При цьому, Одеським апеляційним адміністративним судом встановлено, що відповідачем самостійно погашено суму заборгованості з податку на додану вартість в розмірі 33 348,37 грн.

Обґрунтованими є також доводи суду апеляційної інстанції про те, що, оскільки, пеню в розмірі 34,02 грн. податковим органом не підтверджено, то позовні вимоги в зазначеній частині задоволенню не підлягають.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2009 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державного підприємства «Експериментальне виробництво інституту імпульсних процесів і технологій Академії наук України» відхилити, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .