Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини А 1514

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17 вересня 2008 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2008 року

у справі № 2-а-255/08

за позовом Військової частини А 1514

до Державної податкової інспекції в м. Євпаторії Автономної Республіки Крим

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

Військова частина А 1514 (далі -позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Євпаторії Автономної Республіки Крим (далі -відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0003031701/0 від 30 листопада 2007 року та № 0000891701/2 від 02 квітня 2008 року.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17 вересня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2008 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17 вересня 2008 року, ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2008 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку Євпаторійського Центрального дитячого клінічного санаторію Міністерства Оборони України (Військова частина А 1514) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2005 року по 30 червня 2007 року, за результатами якої складено акт № 1701/23-2 від 23 листопада 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003031701/0 від 30 листопада 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів в розмірі 37 158,00 грн. (24 432,00 грн. -основний платіж, 12 726,00 грн. -штрафні (фінансові) санкцій).

За результатами адміністративного оскарження, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0003031701/2 від 02 квітня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів в розмірі 37 158,00 грн. (24 432,00 грн. -основний платіж, 12 726,00 грн. -штрафні (фінансові) санкцій), та № 0000891701/2 від 02 квітня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів в розмірі 28,50 грн. (19,00 грн. -основний платіж, 9,50 грн. -штрафні (фінансові) санкцій).

Перевіркою встановлено порушення позивачем статей 1, 5, 6 Закону України від 11 грудня 1991 року № 1963-XII «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1963-XII (1963-12) ) у зв'язку з неподанням протягом 2005 - 2007 років розрахунків сум податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, а також несплатою протягом 2005 -2007 років зазначеного податку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 1 Закону № 1963-XII платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.

Згідно з частиною 2 статті 14 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України»(далі - Закон № 1934-XII (1934-12) ) земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Разом з тим, будь-яких пільг щодо сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, відповідно до статті 4 Закону № 1963-XII, військовим частинам не надано.

Пунктом 10 частини 1 статті 14 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1251-XII (1251-12) ) передбачено, що податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів належать до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до преамбули Закону № 1934-XII (1934-12) цей Закон визначає функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними.

Статтею 1 Закону № 1251-XII передбачено, що встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону (1251-12) , інших законів України про оподаткування.

Таким, чином оскільки, Закон № 1934-XII (1934-12) не є актом податкового законодавства, то, відповідно до вимог статті 1 Закону № 1251-XII, підстави для звільнення позивача від сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів відсутні.

В свою чергу, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Статуту позивач є лікувально-профілактичним закладом Збройних сил України. Майно позивача є державною власністю, має статус військового і закріплюється за ним на праві оперативного управління.

При цьому, в періоді, охопленому перевіркою, на балансі позивача обліковувалось двадцять сім одиниць транспортних засобів та одна одиниця плавзасобів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що позивач був зобов'язаний сплачувати податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів за ставками, встановленими Законом № 1963-XII (1963-12) .

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17 вересня 2008 року та ухвали Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2008 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Військової частини А 1514 відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17 вересня 2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .