Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Гордійчук М.П.,

Конюшка К.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради на постанову Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради про скасування постанови про накладення штрафу,

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до тимчасово виконуючого обов'язки начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради Сотова Миколи Васильовича про скасування постанови про накладення штрафу.

Постановою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено: визнано протиправним рішення тимчасово виконуючого обов'язки начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради Сотова Миколи Васильовича про накладення на ОСОБА_2 штрафу у розмірі 32 541,5 грн. та скасовано постанову від 28.05.2010 №26-Ю про накладення штрафу за порушення у сфері містобудування.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2010 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

У поданій касаційній скарзі Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з положень частини другої статті 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є остаточним і оскарженню не підлягає.

Колегія суддів не погоджується із позицією суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження із посиланням на положення частини другої статті 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Частиною першою статті 9 глави 2 "адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність" Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10) встановлено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу.

В той же час, Конституційним Судом України у рішенні від 30 травня 2001 року №7-рп/2001 (v007p710-01) (справа про відповідальність юридичних осіб) зазначено, що оскільки за чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення (80731-10) суб'єктами адміністративної відповідальності є фізичні особи, у частині третій статті 2 цього Кодексу під словосполученням "законодавством, ще не включеним до Кодексу" слід розуміти закони, що встановлюють відповідальність фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень, які ще не включені в установленому порядку до зазначеного Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом переданого на вирішення адміністративного суду спору є правомірність постанови від 28.05.2010 №26-Ю про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудування, прийнятої відповідачем на підставі Закону України "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування" (208/94-ВР) (назва - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з преамбулою Закону України "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування" (208/94-ВР) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, цей Закон встановлює відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій всіх форм власності за правопорушення у сфері містобудування і спрямований на посилення державного контролю за забудовою територій, розміщенням і будівництвом об'єктів архітектури, додержанням суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, вимог вихідних даних, а також на захист державою прав споживачів будівельної продукції.

За результатами аналізу наведених положень, з урахуванням позиції Конституційного Суду України, викладеній у рішенні від 30 травня 2001 року №7-рп/2001 (v007p710-01) , згідно з якою суб'єктами адміністративної відповідальності є фізичні особи, колегія суддів дійшла висновку про непоширення на правовідносини з притягнення особи до відповідальності на підставі Закону України "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування" (208/94-ВР) положень Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10) , у зв'язку з чим вказує на помилковість позиції суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження із посиланням на частину другу статті 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням зазначеного, зважаючи на помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження із посиланням на частину другу статті 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції із направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

В той же час, зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції по суті в апеляційному порядку не переглядалось, колегія суддів вказує на відсутність підстав для його перегляду в касаційного порядку за вказаною касаційною скаргою.

Відповідно до статті частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2010 року скасувати.

Справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.