к-33517/10-с Про визнання недійсними карток відмови та скасування рішення щодо визначення митної вартості товару - 24.05.2012 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій"на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.09.2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.10.2010 року

у справі № 2-а-18310/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій"

до Східної митниці

про визнання дій такими, що суперечать чинному законодавству, визнання недійсними карток відмови, скасування рішення про визначення митної вартості

У липні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Меркурій"звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом Східної митниці про визнання дій такими, що суперечать чинному законодавству, визнання недійсними карток відмови, скасування рішення про визначення митної вартості.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01.09.2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.10.2010 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Меркурій"оскаржило їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення названими судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.09.2009 року та 28.09.2009 року товариством для митного оформлення периклазових виробів марки П91-1-2 на суму 155 120 рос. руб., що переміщуються через митний кордон України було надано Східній митниці відповідні вантажні митні декларації. Для підтвердження митної вартості товару позивачем було надано також контракт від 22.05.2009 року, специфікації № 2 та № 3, рахунки-фактури (інвойси), міжнародні товарно-транспортні накладні, фітосанітарні сертифікати, сертифікат про походження товару, довідки про проведення валютних цінностей.

Згідно з даними декларації митної вартості від 02.07.2009 року митним органом у позивача для підтвердження митної вартості товару було витребувано додаткові документи, про що останній згідно з відміткою від 02.07.2009 року був ознайомлений. Проте, декларант відмовився від надання додаткових документів із зазначенням того, що надання таких документів не є доцільним, оскільки згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1766 від 20.12.2006 (1766-2006-п) (пункти 7, 8) митну вартість підтверджено вже наданими документами.

З урахуванням наведеного відповідачем було відмовлено у прийнятті митних декларацій, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 04.09.2009 року № 700000005/2009/200062 та від 28.09.2009 року № 700000005/9/200073 з причин неподання митному органу документів згідно з вимогами пункту 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766 (1766-2006-п) та пункту 2 Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженого наказом ДМСУ від 20.04.2005 року № 439/10719 (z0439-05) , а саме рішення митного органу про визначення митної вартості товару від 02.07.2009 року № 700000024/2009/000352/1.

Митна вартість ввезеного позивачем товару була визначена митним органом за резервним шостим методом.

Статтею 70 Митного кодексу України встановлено, що метою митного оформлення є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю, а також статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів і транспортних засобів. Митне оформлення здійснюється посадовими особами митного органу.

Операції митного оформлення, порядок їх здійснення, а також форми митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 72 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню.

Засвідчення митним органом прийняття товарів, транспортних засобів та документів на них до митного контролю та митного оформлення здійснюється шляхом проставлення відповідних відміток на митній декларації та товаросупровідних документах.

Отже, особи, які переміщують товари через митний кордон України зобов’язані подавати митним органам документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю.

Відповідно до статті 262 Митного кодексу України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766 (1766-2006-п) затверджений Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, яким визначено, що визначення митної вартості –сукупність дій, які вчиняються декларантом та/або митним органом з метою визначення вартості товарів відповідно до положень МК України (92-15) та інших нормативно –правових актів.

Пунктом 5 Порядку (1766-2006-п) встановлено, що для заявлення митної вартості товарів, визначеної за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), відповідно до статті 267 Митного кодексу України подається декларація митної вартості за формою згідно з додатком 1.

Для заявлення митної вартості товарів, визначеної із застосуванням одного з передбачених статтями 268 - 273 Митного кодексу України методів визначення такої вартості: за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, на основі додавання вартості (обчислена вартість) та резервного подається декларація митної вартості за формою згідно з додатком 2.

Згідно з пунктом 7 Порядку (1766-2006-п) для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Відповідно до статті 266 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). При митному оформленні товару –периклазових виробів марки П91-1-2 у митного органу виник сумнів щодо правильності заявленої митної вартості товару з урахуванням даних цінової інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України.

Згідно з даними цінової інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи ціна периклазових вогнетривких виробів становить 0,50 дол США за кг, тоді як позивачем була задекларована ціна 0,31 дол США за кг.

Отже, у митного органу були обґрунтовані підстави для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої позивачем митної вартості товару.

Згідно з частиною 4 статті 267 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), використовується в разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблено відповідне коригування відповідно до положень частини другої цієї статті.

Частиною 2 статті 265 Митного кодексу України визначено, що митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості. Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Відповідно до статті 88 Митного Кодексу України декларант зобов'язаний надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур.

При цьому, в рамках положень пункту 11 Порядку № 1766 (1766-2006-п) для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи.

Термін подання додаткових документи становить 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх надання, за вмотивованою заявою декларанта такий строк продовжується.

Позивач на вимогу митного органу не надав жодного документу, що були витребувані.

Згідно з пунктом 4 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 року № 574 (574-97-п) , митний орган не приймає ВМД для оформлення, якщо вона подається без повного пакету документів, в тому числі ненадання додаткових документів .

Оскільки, митним органом неможливо здійснити завершення митного оформлення за наданими позивачем ВМД, на підставі пункту 11 Порядку (1766-2006-п) , Східною митницею було відмовлено у митному оформленні і запропоновано позивачу скоригувати митну вартість згідно з рішенням про визначення митної вартості.

Якщо декларантом не надані в установлений законодавством термін додаткові документи або якщо він відмовився від їх надання, то митний орган відповідно до статті 265 Митного кодексу України, пункту 14 Порядку № 1766 (1766-2006-п) , визначає митну вартість товарів на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

З урахуванням вищенаведеного суд касаційної інстанції зазначає про те, що митний орган має повноваження витребувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару за наявності підстав сумніву митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України. У даному випадку у контролюючого органу виник обґрунтований сумнів щодо правильності заявлення митної вартості товару, що підтверджується даними цінової інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України. З урахуванням наведеного митний орган мав обґрунтовані підстави для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару. При витребуванні додаткових документів останній діяв відповідно до вимог Порядку № 1766 (1766-2006-п) та норм митного законодавства. При цьому відповідачем було надано позивачу можливість підтвердження заявленої митної вартості чи корегування митної вартості шляхом надання додаткових документів, однак, останній відмовився використати надані можливості щодо підтвердження заявленої митної вартості чи узгодження з митницею митної вартості спірного товару. Інших способів, ніж витребування додаткових документів, надання часу для підтвердження заявленої митної вартості товару, у митного органу щодо узгодження митної вартості товару із декларантом законодавчими нормами не передбачено.

При визначенні митної вартості товару за 6 методом, у даному випадку, митним органом відповідно до вимог статті 266 Митного кодексу України було вмотивовано послідовність застосування від 1 до 5 методів визначення митної вартості товару.

Доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв’язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.