Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Васильченко Н.В.; Черпіцької Л.Т., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Тростянецькому районі Вінницької області про визнання постанови нечинною та зобов'язання вчинити дії, що переглядається за касаційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Тростянецькому районі Вінницької області на постанову Тростянецького районного суду Вінницької області від 12 липня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року,

У жовтні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Тростянецькому районі Вінницької області (Фонд) про визнання постанови нечинною та зобов'язання вчинити дії.

Зазначав, що оскаржуваною постановою Фонду № 0227/10094/10094/4 від 21 вересня 2009 року вирішено призупинити фінансування виплат позивачу щомісячної грошової суми та одноразової допомоги у разі часткової втрати працездатності.

Посилаючись на те, що згідно висновку МСЕК йому встановлена стійка втрата працездатності 30% у зв'язку з професійним захворюванням, а Фондом у встановленому законом порядку призначена виплата одноразової допомоги та щомісячної грошової суми, і підстав для призупинення таких виплат немає, просив оскаржувану постанову Фонду визнати нечинною та зобов'язати відповідача виплатити одноразову допомогу в розмірі 40 140 грн.

Постановою Тростянецького районного суду Вінницької області від 12 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року, позов задоволено частково.

Постанову Фонду визнано нечинною, а у задоволенні решти вимог - відмовлено.

У касаційній скарзі Фонд, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що відповідно до висновку МСЕК від 24 червня 2009 року позивачу встановлена стійка втрата працездатності 30% у зв'язку з професійним захворюванням.

Постановою Фонду № 0227/10094/10094/3 від 21 вересня 2009 року позивачу призначено щомісячну страхову виплату в розмірі 1 345,51 грн. в рахунок компенсації частини втраченого заробітку та одноразову допомогу у зв'язку з частковою втратою працездатності в розмірі 40 140 грн.

В цей же день Фондом винесена оскаржувана постанова про призупинення виплати вказаних компенсацій до з'ясування підстав для виплат.

Ця постанова винесена внаслідок незгоди членів комісії з розслідування хронічного професійного захворювання з висновками Акту форми П-4 та складення протоколу засідання комісії при Фонді по розгляду спірних питань.

За змістом Акту незгоди з актом форми П-4 та протоколу № 7 від 15 вересня 2009 року (який прийнятий комісією Фонду на основі висновків цього акту) запропоновано затримати страхові виплати та направити позивача до Інституту медицини праці Академії медичних наук м. Київ для з'ясування причин захворювання.

Також встановлено, що позивачем при поданні до Фонду документів дотримано вимог законодавства щодо їх обсягу та змісту, жодних порушень закону не встановлено.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що законодавством передбачено чіткий перелік підстав для призупинення призначених страхових виплат, до яких спірний випадок не відноситься.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з таким висновком судів.

Встановлення права особи на отримання страхових виплат складається з трьох основних етапів: встановлення професійного характеру захворювання експертною комісією у складі спеціалістів спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу; проведення розслідування причин захворювання комісією, призначеною роботодавцем; вирішення питання Фондом про призначення або відмову в призначенні компенсації та допомоги.

Порядок здійснення перших двох етапів встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112 (1112-2004-п) «Деякі питання розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві»(Постанова № 1112, чинна на момент виникнення спірних відносин).

Згідно з пунктом 68 Постанови № 1112 (1112-2004-п) усі виявлені випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь (далі - професійні захворювання) підлягають розслідуванню. Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі спеціалістів спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу згідно з переліком, що затверджується МОЗ.

Відповідно до пункту 72 Постанови № 1112 (1112-2004-п) для встановлення діагнозу і зв'язку захворювання з впливом шкідливих виробничих факторів і трудового процесу головний спеціаліст з професійної патології міста, області, Автономної Республіки Крим (штатний або позаштатний) направляє хворого до спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу.

Спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади проводять амбулаторне та стаціонарне обстеження працівників за відповідним направленням. Відповідальність за встановлення діагнозу щодо хронічних професійних захворювань, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України, покладається на керівників цих закладів.

За правилами пункту 74 Постанови № 1112 (1112-2004-п) у спірних випадках для остаточного вирішення питання про наявність професійного захворювання особа направляється до Інституту медицини праці Академії медичних наук (м. Київ).

Колегія суддів звертає увагу на те, що направлення особи до вказаного закладу проводиться на першому етапі - встановлення професійного захворювання.

Цей етап завершується складенням спеціалізованими лікувально-профілактичними закладами повідомлення за формою П-3, яке надсилається роботодавцю та керівнику підприємства, шкідливі виробничі фактори на якому призвели до виникнення професійного захворювання.

З матеріалів справи вбачається, що висновками компетентних закладів (Центру професійної патології Міністерства охорони здоров'я України, Лікувально-експертною комісією ДП «Український НДІ медицини транспорту»та висновком МСЕК) встановлено професійний характер захворювання позивача.

В той же час, під час наступного етапу - окремими членами комісії з розслідування причин професійного захворювання поставлено під сумнів належність захворювання позивача до професійного.

Колегія суддів вважає, що вирішення цього питання не відноситься до їх завдань.

Відповідно до пункту 76 Постанови № 1112 (1112-2004-п) роботодавець організовує розслідування причин виникнення професійного захворювання та наказом призначає комісію з розслідування причин виникнення професійного захворювання (далі - комісія з розслідування), до складу якої входять представник установи державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство (голова комісії), представники лікувально-профілактичного закладу, що обслуговує підприємство, підприємства, працівником якого є потерпілий, первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства. До розслідування в разі потреби можуть залучатися представники інших органів

За правилами пункту 78 Постанови № 1112 (1112-2004-п) комісія з розслідування зобов'язана: розробити програму розслідування причин виникнення професійного захворювання; розподілити функції між членами комісії; розглянути питання про необхідність залучення до її роботи експертів; провести розслідування обставин та причин виникнення професійного захворювання; скласти акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 (далі - акт форми П-4) згідно з додатком 15, у якому відобразити заходи щодо запобігання розвиткові професійного захворювання та забезпечення нормалізації умов праці, а також установити осіб, які не виконали відповідні вимоги законодавства про охорону праці і про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

У разі коли роботодавець або інші члени комісії відмовляються підписати акт форми П-4, складається відповідний акт, який є невід'ємною частиною акта форми П-4.

Акт форми П-4 затверджує головний державний санітарний лікар області (міста, району), на водному, повітряному, залізничному транспорті, Міноборони, МВС, СБУ, Адміністрації Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного лікувально-оздоровчого управління, якому підпорядкована установа державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство.

За змістом наведених положень, завданням комісії є не встановлення характеру захворювання, а встановлення його причин та попередження страхових випадків у майбутньому.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відмова від підписання Акту форми П -4 не є підставою вважати його таким, що не відповідає вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, цей акт оформлено у відповідності до вимог законодавства щодо форми та змісту і затверджено в.о. головного державного санітарного лікаря Христинівської лінійної дільниці.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що акт незгоди членів комісії з актом форми П-4 у зв'язку з необхідністю направлення позивача до Інституту медицини праці Академії медичних наук не відповідає завданням діяльності комісії та не впливає на чинність самого акту форми П-4.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» для розгляду справ про страхові виплати до Фонду соціального страхування від нещасних випадків подаються: акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та (або) висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть.

Оскільки судами встановлено, що подані позивачем документи відповідали вимогам закону, йому правомірно призначено спірні страхові виплати.

Щодо законності затримання їх виплати колегія суддів погоджується з висновками судів, які вважають такі дії необґрунтованими.

Згідно з частиною третьою статті 36 цього ж Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків може затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.

Оскільки порушень складення документів про нещасний випадок судами не встановлено, оскаржувана постанова про затримку виплат правомірно визнана нечинною.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, зазначеного висновку не спростовують, повторюють аналогічні доводи заперечень на позов та апеляційної скарги, які були належним чином досліджені й оцінені судами, а тому не дають підстав вважати їх рішення такими, що ухвалені з порушеннями норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Тростянецькому районі Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Тростянецького районного суду Вінницької області від 12 липня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.