Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Васильченко Н.В.; Черпіцької Л.Т., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим про визнання протиправними та скасування рішень, що переглядається за касаційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року,

У січні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим (Управління ПФ) про визнання протиправними та скасування рішень.

Зазначала, що оскаржуваними рішеннями Управління ПФ від 21 грудня 2010 року № 867 та № 868 до позивача застосовані штрафні санкції, передбачені статтею 106 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»( Закон № 1058-IV (1058-15) ).

Посилаючись на те, що строк застосовування таких адміністративно-господарських санкцій сплив, оскільки порушення мали місце у 2005 -2006 роках, просила оскаржувані рішення визнати протиправними та скасувати.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21 квітня 2011 року позов задоволено.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, а у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що за результатами проведеної Управлінням ПФ перевірки складено акти від 21 грудня 2010 року № 213 та № 214. Актами зафіксовано порушення позивачем вимог законодавства щодо подання у встановлений строк річного звіту та звітності щодо даних персоніфікованого обліку за 2004 та 2005 роки відповідно.

Рішеннями від 21 грудня 2010 року № 867 та № 868 Управління ПФ за вказані порушення до позивача застосовані штрафні санкції, передбачені пунктом 5 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV в розмірі 13 700,57 грн. та 3 188,07 грн. відповідно.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на беззаперечність порушень, за які застосовані санкції, Управлінням ПФ пропущено строк їх накладення, встановлений статтею 250 Господарського кодексу ( ГК) України (436-15) .

Скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що до спірних відносин не підлягає застосовуванню положення статті 250 ГК України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Відповідно до пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на час застосування санкцій) за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Оскільки сторонами не заперечується факт порушення відповідачем ОСОБА_5 формування та подання органам Пенсійного фонду України відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 10 червня 2004 року № 7-6 (z1000-04) (чинного на час виникнення спірних відносин), вирішальним у цій справі є встановлення можливості застосування положень статті 250 ГК України до відносин зі стягнення штрафу за таке порушення.

Згідно з частиною п'ятнадцятою статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

В той же час, за правилами частини першої статті 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

У розумінні Закону України «Про виконавче провадження» (606-14) рішення Управління ПФ не є виконавчим документом, тому недоїмка, штраф та пеня стягуються в судовому порядку. Оскільки строки стягнення не є предметом регулювання Закону № 1058-IV (1058-15) , то частину п'ятнадцяту статті 106 цього Закону в контексті положень частини чотирнадцятої цієї ж статті треба розуміти як непоширення строків давності не лише на стягнення недоїмки, пені та штрафів в судовому порядку, а й на прийняття рішення органу Управління ПФ про їх застосування.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо того, що положення частини п'ятнадцятої статті 106 Закону № 1058-IV стосуються лише стягнення санкцій, а не їх застосування, є помилковим.

З огляду на викладене, до спірних відносин підлягає застосуванню норма статті 106 Закону № 1058-IV, яка є спеціальною по відношенню до положень статті 250 ГК України і не встановлює обмежень щодо строків застосування та стягнення санкцій.

Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, а доводи, викладені в касаційній скарзі, зазначеного висновку не спростовують, повторюють аналогічні доводи позову, які були належним чином досліджені й оцінені апеляційним судом, а тому не дають підстав вважати його рішення таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.