Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Васильченко Н.В.; Черпіцької Л.Т., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області до Закритого акціонерного товариства «Росава»про стягнення коштів, що переглядається за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Росава»на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року,

У червні 2009 року Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області (Управління ПФ) звернулося до суду з позовом про до ЗАТ «Росава»про стягнення коштів.

Зазначали, що відповідач зобов'язаний відшкодовувати витрати Управління ПФ на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених працівникам ЗАТ «Росава»відповідно до пунктів «а»та «б»частини першої статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»( Закон №1788-ХІІ (1788-12) ).

Посилаючись на те, що протягом 2009 року Управлінням ПФ понесені такі витрати в загальному розмірі 326 516,14 грн., а відповідач відмовляється їх відшкодовувати, просили стягнути їх суму.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року позов задоволено.

У касаційній скарзі ПАТ «Росава», посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати, та прийняти нове рішення, яким частково відмовити в задоволенні позову стосовно вимог про стягнення 201 759,71 грн.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, працівникам ЗАТ «Росава»Управлінням ПФ призначені пільгові пенсії відповідно до пунктів «а»та «б»частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ.

У 2009 році Управлінням ПФ понесені витрати з виплати та доставки цих пенсій, проте на час подання позову відповідачем не відшкодовано за Списком № 1 -285 802,31 грн., за Списком № 2 -40 713,83 грн.

Також встановлено, що ПАТ «Росава»не заперечує свого обов'язку відшкодовувати витрати Управління ПФ з виплати пенсій, призначених відповідно до пункту «б»частини першої статті Закону № 1788-ХІІ (1788-12) (за Списком № 2).

В той же час, відмовляючись відшкодовувати витрати за списком № 1 в заявленому Управлінням ПФ розмірі, відповідач зазначає, що у підприємств взагалі відсутній обов'язок відшкодовувати розміри пенсій, призначених за Списком № 1 в період до 01 січня 2004 року (до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15) ).

Крім того стверджує, що відшкодуванню підлягають розміри призначених пенсій без урахування перерахунків і надбавок, а тому вважає, що витрати Управління ПФ з виплати пенсій за Списком № 1 підлягають стягненню лише в розмірі 84 042,60 грн.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що законом встановлений обов'язок відповідача відшкодовувати спірні витрати і його невиконання є підставою для стягнення їх в судовому порядку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів.

За правилами пункту «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Предметом цього спору є обов'язок відшкодування витрат на виплату пільгових пенсій, призначених працівникам відповідача на підставі Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Колегія суддів зазначає, що такий обов'язок встановлений абзацом четвертим підпункту 1 пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15) .

Згідно з вимогами вказаного пункту підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (1058-15) , у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону (1058-15) .

Колегія суддів погоджується з висновком судів, які зазначили, що цей обов'язок є імперативним та не встановлює виключень щодо дати призначення пенсій, а слова «починаючи з дня набрання чинності цим Законом»слід розуміти як дату виникнення такого обов'язку, а не дату призначення пенсій.

Щодо посилань позивача на пункт 6 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15) , колегія суддів також погоджується з висновками судів, які не взяли їх до уваги, оскільки положення цього пункту не поширюються на спірні відносини.

Так згідно з пунктом 6 розділу XV згаданого Закону (1058-15) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) . Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. До внесення відповідних змін до законів фінансування соціальних пенсій, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) , збільшень пенсій, передбачених Законом України "Про статус гірських населених пунктів" (56/95-ВР) , надбавок, передбачених Законом України "Про донорство крові та її компонентів" (239/95-ВР) , а також надбавок та пенсій, що призначаються особам, трудовий договір з якими розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров'я, відповідно до Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" (3721-12) здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, Управлінням ПФ не заявлялись до відшкодування витрати на виплату пенсій з урахуванням підвищень та надбавок, встановлених цією нормою. При цьому, перерахунок пенсій згідно зі статтею 42 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не можна вважати надбавкою та підвищенням в розумінні цього пункту.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність у ПАТ «Росава»обов'язку відшкодувати спірні витрати у повному обсязі, а оскільки добровільно у встановлений строк вони не сплачені, суди правильно стягнули їх з відповідача.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, зазначеного висновку не спростовують, повторюють аналогічні доводи заперечень на позов та апеляційної скарги, які були належним чином досліджені й оцінені судами, а тому не дають підстав вважати їх рішення такими, що ухвалені з порушеннями норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Росава»залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.