Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Васильченко Н.В.; Черпіцької Л.Т., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Управління праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради до Контрольно-ревізійного управління в Житомирській області про скасування вимоги, що переглядається за касаційною скаргою Контрольно-ревізійного управління в Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року,

У березні 2011 року Управління праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради (Управління) звернулося до суду з позовом до Контрольно-ревізійного управління в Житомирській області (КРУ) про скасування вимоги.

Зазначали, що на усунення порушень, виявлених ревізією фінансово - господарської діяльності позивача, КРУ направлено вимогу від 02 березня 2011 року № 06-04-17/1867, пунктом третім якої зобов'язано Управління відобразити дебіторську заборгованість в розмірі 1 055 581 грн. та провести претензійну роботу з повернення коштів, а в іншому випадку -стягнути з винних осіб матеріальну шкоду.

Посилаючись на те, що вказані кошти правомірно виплачені як адресна допомога малозабезпеченим громадянам на виконання рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради, просили пункт 3 вимоги визнати протиправним та скасувати.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року позов задоволено.

У касаційній скарзі КРУ, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що за результатами проведеної КРУ ревізії фінансово - господарської діяльності позивача складено акт № 06-04-09/010 від 21 січня 2011 року. Серед іншого, цим актом зафіксовано повторну виплату у 2010 році 1 055 581 грн. адресної допомоги малозабезпеченим громадянам міста Житомира.

На думку КРУ, зазначена виплата проведена протиправно, оскільки громадяни, що її отримали, не мали відповідного права у 2010 році.

02 березня 2011 року КРУ направило позивачу вимогу № 06-04-17/1867, пунктом третім якої зобов'язано Управління відобразити дебіторську заборгованість в розмірі 1 055 581 грн. та провести претензійну роботу з повернення коштів, а в іншому випадку -стягнути з винних осіб матеріальну шкоду.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що виплати адресної допомоги проведені у встановленому Виконавчим комітетом Житомирської міської ради (Виконком) порядку, і порушень закону не вбачається, а значить вимога КРУ безпідставна.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів.

Судами встановлено, що виплата адресної допомоги малозабезпеченим громадянам м. Житомира передбачена рішеннями Виконкому від 10 вересня 2009 року № 598 «Про затвердження Положення про надання адресної допомоги малозабезпеченим громадянам м. Житомира»(Положення 2009 року) та від 25 лютого 2010 року № 104 «Про затвердження Положення про надання адресної допомоги малозабезпеченим громадянам м. Житомира в новій редакції»(Положення 2010 року).

Предметом цього спору є правомірність виплати адресної допомоги повторно, на підставі пункту 4 Положення 2010 року.

За змістом наведеного пункту та пункту 2 Положення 2010 року, за рішенням Виконкому адресну допомогу можу бути виплачено повторно особам, які звернулись за її отриманням вперше починаючи з жовтня 2009 року, та розмір місячної пенсійної виплати яких менший розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 01 жовтня 2009 року.

Положенням також встановлено, що для таких громадян розмір пенсійної виплати враховується на первісну дату звернення та вважається дійсним для нарахування допомоги протягом календарного року.

В основу цього спору покладено те, що на думку КРУ, для осіб, які звернулись за допомогою вперше у 2009 році, відповідний календарний рік закінчився 31 грудня 2009 року, тому у 2010 році не було підстав враховувати розмір їх пенсійної виплати станом на первісну дату звернення. Оскільки протягом 2010 року розмір пенсійної виплати цим особам збільшився, право на отримання допомоги, на думку КРУ, вони втратили.

Колегія суддів погоджується з висновками судів, які зазначили, що календарний рік за змістом Положення 2010 року необхідно обраховувати з дня звернення громадянина, а не з 01 січня 2009 року.

При цьому посилання КРУ на положення Бюджетного кодексу (2542-14) (БК) України від 21 січня 2001 року (чинного на час виплати спірної допомоги) обґрунтовано не прийняті до уваги, оскільки КРУ неправильно тлумачить його норми.

За твердженням КРУ, календарний рік починається 01 січня та закінчується 31 грудня. Колегія суддів зазначає, що згідно з БК України з 01 січня по 31 грудня триває бюджетний період, який становить календарний рік.

Проте це не означає, що календарним роком є лише такий проміжок часу. Календарним роком у спірному випадку слід вважати проміжок часу з будь-якої дати звернення особи до такої ж дати (тобто такого ж числа, місяця) у наступному році.

Таким чином, оскільки спірні виплати проведені Управлінням у вересні 2010 року, тобто в межах року з дня первісного звернення громадян, вони здійсненні в межах повноважень та в порядку, встановленому законодавством.

Посилання КРУ на те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, правильно не взяті судами до уваги, виходячи з такого.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства ( КАС) України (2747-15) справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 7 частини першої цієї ж статті суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 7 статті 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 15 цього ж Закону законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

Таким чином, вимога КРУ є рішенням суб'єкта владних повноважень, а справа про її оскарження є справою адміністративної юрисдикції.

Це означає, що висновок судів про безпідставність позовних вимог є обґрунтованим, а доводи, викладені в касаційній скарзі, зазначеного висновку не спростовують, повторюють аналогічні доводи заперечень на позов та апеляційної скарги, які були належним чином досліджені й оцінені судами, а тому не дають підстав вважати їх рішення такими, що ухвалені з порушеннями норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.