Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Лиски Т.О., Штульман І.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва про зобов'язання суб'єкта владних повноважень нарахувати несплачену державну соціальну допомогу як дитині війни,

У червні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що відноситься до категорії «діти війни»та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Посилаючись на те, що такі виплати не проводяться у розмірі, встановленому вказаною статтею, позивач просив поновити пропущений строк для звернення до суду та зобов'язати відповідача здійснити ці нарахування за 2006-2008 роки.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 09 липня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2011, позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії та бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва щодо відмови в нарахуванні несплаченої ОСОБА_4 державної соціальної допомоги, як дитині війни в розмірі 30% надбавки до пенсії.

Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу надбавку до пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» (1058-15) за період часу з 01 червня 2008 року по 31 грудня 2008 року, за виключенням виплат, здійснених відповідачем за 2008 рік.

В касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і відповідно до ст. 6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до вимог ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 (із змінами, внесеними 19.01.2006 (3367-15) ) підвищення до пенсії дитині війни в 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році так і не визначив порядку виплати 30 відсотків надбавки до пенсії дітям війни, то судом першої та апеляційної інстанцій прийнято обґрунтоване рішення про те, що вимоги позивача, які стосуються 2006 року, задоволенню не підлягають.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та з урахуванням ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» призупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) ), у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , зокрема, положення ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» щодо зупинення дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів». Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , зокрема, положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) .

Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року спірні відносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2007 року.

За таких підстав судами першої та апеляційної інстанцій зроблено правильний висновок про те, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача щомісячно підвищувати пенсію у вказані періоди є обґрунтованими.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк.

У зв'язку з цим суди попередніх інстанцій, врахувавши дату звернення позивача до суду першої інстанції -10 червня 2009 року, а також застосувавши визначений ст. 99 КАС України строк звернення до суду, дійшли правильного висновку про необхідність застосування строку звернення до адміністративного суду, визначеного ст. 99 КАС України, оскільки такий позивачем пропущено без поважних причин, а відповідач наполягав на застосуванні річного строку звернення до суду.

На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Наведені обставини були правильно враховані судами попередніх інстанцій, які прийняли законні й обґрунтовані рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зроблених судами першої та апеляційної інстанцій висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 221, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 09 липня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.