Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова (далі -ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2010

у справі № 2-а-39257/09/2070

за позовом заступника прокурора м. Харкова в інтересах держави в особі ДПІ

до державного підприємства «Харківський електромеханічний завод»(далі -Підприємство)

про стягнення заборгованості.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про стягнення з Підприємства 9076,30 грн. заборгованості з комунального податку.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2010, у позові відмовлено з причин відсутності у податкового органу повноважень змінювати призначення платежу у платіжних дорученнях платника, що призводить до штучного виникнення недоїмки за відповідні звітні періоди.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що установлена пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» черговість погашення податкових зобов'язань застосовується незалежно від волі платника за наявності у нього податкового боргу.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для подання цього позову став висновок контролюючого органу про несплату відповідачем податкових зобов'язань за податковими розрахунками комунального податку за ІІІ та ІV квартали 2008 року, в яких Підприємством було самостійно визначено суми цього податку в розмірі 4574,70 грн. та 4501,60 грн. відповідно. Фактично за платіжними дорученням від 14.11.2008 № 892 та від 13.02.2009 № 173 Підприємство у повному обсязі сплатило вказані суми податкових зобов'язань, однак ці платежі було зараховано податковим органом в рахунок погашення податкового боргу відповідача.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні цього позову, попередні судові інстанції обґрунтовано виходили з того, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Встановлена ж пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» рівність бюджетних інтересів, яка зводиться до того, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях, не позбавляє платника як права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 цього ж Закону, так і обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону.

Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків. Відповідно, названим Законом (2181-14) не визначено серед заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, зміну призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Відповідно ж до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові .особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Отже, попередні судові інстанції дійшли неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку стосовно того, що пункт 7.7 статті 7 згаданого Закону не надає податковому органу право змінювати призначення платежу, самостійно визначене платником податків, та обґрунтовано відмовили у позові, у зв'язку з чим передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2010 у справі № 2-а-39257/09/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.