Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (далі -СДПІ)

на постанову господарського суду Миколаївської області від 04.04.2008

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2010

у справі № 7/53/07 (22а-12901/08)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Морський спеціалізований порт «Ніка-Тера»(далі -Товариство)

до СДПІ

та Головного управління Державного казначейства України у Миколаївській області (далі -Управління)

про зобов'язання вчинити певні дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про зобов'язання СДПІ надати Управлінню висновок із зазначенням ПДВ у сумі 423 045 грн., що підлягає відшкодуванню позивачеві, та про зобов'язання Управління відшкодувати вказану суму Товариству з бюджету.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 04.04.2008, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2010, позов задоволено частково; зобов'язано СДПІ надати вказаний висновок Управлінню, а в іншій частині позову відмовлено. У прийнятті цих судових рішень попередні інстанції виходили з того, що право платника на отримання податкової вигоди не залежить від дотримання його постачальниками податкової дисципліни, тоді як поверненню платникові суми ПДВ з бюджету передує обов'язкове отримання Управлінням відповідного висновку від податкового органу.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України СДП просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про відсутність такої обов'язкової умови для повернення позивачеві оспорюваної суми ПДВ з бюджету, як установлений за наслідками проведення зустрічних перевірок постачальників Товариства факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету. Крім того, скаржник зазначає, що вимога про зобов'язання податкового органу надати висновок про суму відшкодування органу державного казначейства не відповідає матеріально-правовому способу захисту порушеного права.

Справу розглянуто у письмовому провадженні відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги СДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що у декларації з податку на додану вартість за вересень 2007 року (з урахуванням подальшого подання уточнюючого розрахунку до цієї декларації) позивачем було задекларовано суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника, у розмірі 423 045 грн. За наслідками проведення податковим органом виїзної позапланової перевірки Товариства з питань достовірності нарахування зазначеної суми бюджетного відшкодування, оформленої актом від 20.12.2008 № 1008/37/22439446, порушень у формуванні позивачем від'ємного значення у вказаній сумі виявлено не було. При цьому контролюючий орган зазначив про неможливість підтвердити заявлену до відшкодування суму ПДВ на розрахунковий рахунок платника до отримання відповідей за наслідками направлення запитів до постачальників Товариства.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону (168/97-ВР) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи СДПІ не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму ПДВ. Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди -як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями, позаяк в даному разі виконання контрагентами позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) свідчить, що термін «сплата податку»вживається в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 -7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом (168/97-ВР) поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку -постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Наведена правова позиція цілком узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що якщо національні органи влади за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним із сплатою ПДВ, який нараховується з операції в ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовує заходи відповідальності до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, що перебував поза контролем такого отримувача та відносно якого у останнього не було засобів відстеження та забезпечення виконання зобов'язань, то органи влади виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Водночас рішення судів у частині задоволення позовної вимоги про зобов'язання СДПІ надати органу державного казначейства висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, є помилковими, оскільки в цій частині провадження у справі підлягало закриттю у зв'язку з тим, що така вимога не є способом захисту прав платника ПДВ і не підлягає розгляду в суді. У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові акти попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 228, 229, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Миколаївської області від 04.04.2008 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2010 у справі № 7/53/07 (22а-12901/08) скасувати.

3. Позов задовольнити частково.

Провадження в частині позовних вимог щодо зобов'язання спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві надати Головному управління Державного казначейства України у Миколаївській області висновок із зазначенням ПДВ у сумі 423 045 грн., що підлягає відшкодуванню позивачеві, закрити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Морський спеціалізований порт «Ніка-Тера»бюджетне відшкодування ПДВ у сумі 423 045 грн.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.