к-17816/08-с Про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення та щорічної разової грошової допомоги - 23.05.2012 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради Донецької області, третя особа -Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення та щорічної разової грошової допомоги за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради Донецької області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2008 року,

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 та є інвалідом війни ІІ групи, тому відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат та відповідно до положень частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому щорічно до 5 травня повинна виплачуватися разова грошова допомога в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Проте всупереч вимогам зазначених законів щорічна допомога на оздоровлення та щорічна разова грошова допомога до 5 травня були виплачені позивачу не в повному розмірі. Просив визнати протиправними дії управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради Донецької області; зобов'язати відповідача перерахувати щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі, встановленому статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та щорічну разову грошову допомогу в розмірі, установленому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; стягнути з відповідача недоотримані суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2004 -2007 роки в розмірі 6176,50 грн. та щорічної разової грошової допомоги за 2005 -2007 роки в розмірі 7776,00 грн.

Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради Донецької області щодо відмови у перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за 2004, 2005, 2007 роки. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2004, 2005, 2007 роки в розмірі 4608 грн. Визнано протиправними дії управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради Донецької області щодо відмови у перерахунку щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2007 рік у розмірі 2920,48 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2008 року апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради Донецької області задоволено частково. Постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2008 року змінено. Абзаци 3 та 5 резолютивної частини постанови суду першої інстанції доповнено словами «за рахунок Державного бюджету України». В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Вказуючи на допущені, на думку управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради Донецької області, судами порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, є інвалідом війни ІІ групи. Відповідно до довідки управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради Донецької області від 28 березня 2008 року позивачу було виплачено щорічну допомогу на оздоровлення за 2004 рік у розмірі 21,50 грн. (15 грудня 2004 року), за 2005 рік -120 грн. (17 листопада 2005 року), за 2006 рік -120 грн. (13 червня 2006 року), за 2007 рік -120 грн. (26 лютого 2007 року). Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Згідно з положеннями абзацу 2 частини 4 та частини 7 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) особам, що стали інвалідами ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачена щорічна виплата допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Статтею 62 Закону визначено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону (796-12) провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) було установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розмір щорічної допомоги на оздоровлення, зокрема, інвалідам II групи в розмірі 26,70 грн., інвалідам ІІІ групи -21,50 грн. Постановою Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 12 липня 2005 року № 562 (562-2005-п) було збільшено розмір щорічної допомоги на оздоровлення, зокрема, інвалідам ІІ групи - 120 грн., який також не відповідав розміру, встановленому законами України.

Відповідно до вимог статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону (796-12) , здійснюється за рахунок державного бюджету.

Вихідним критерієм обрахунку спірних сум виплат відповідно до положень статті 48 вказаного Закону визначено мінімальну заробітну плату, розмір якої встановлювався законами України про Державний бюджет на відповідний рік.

Пунктом 37 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію абзаців 2 -7 частини 1, частини 3, абзаців 2 -7 частини 4 та частини 7 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено на 2006 рік.

Таким чином, у 2006 році щорічна допомога на оздоровлення підлягала сплаті в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 12 липня 2005 року № 562 (562-2005-п) .

Оскільки дія положень статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2004, 2005 роки не зупинялася, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вихідним критерієм обрахунку такої допомоги виступала мінімальна заробітна плата, встановлена Законами України про Державний бюджет України на відповідні роки.

У порядку адміністративного судочинства вирішуються спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, тому до зазначених правовідносин застосовуються строки звернення до суду, визначені статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Відповідач наполягав на застосуванні положень статей 99 та 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач, звернувшись до суду з позовом 26 лютого 2008 року, пропустив строк звернення до суду щодо позовних вимог за 2004, 2005 роки, клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не заявляв. Проте суд першої інстанції помилково вважав, що відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Пунктом 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію абзаців 2 - 7 частини 1, частини 3, абзаців 2 -7 частини 4 та частини 7 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»зупинено на 2007 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) №6-р/2007 положення пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Враховуючи приведені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, прийшов до висновку про неправомірність виплати позивачу коштів на оздоровлення за 2007 рік у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 12 липня 2005 року № 562 (562-2005-п) , та про наявність законних підстав для виплати позивачу коштів на оздоровлення у розмірі, визначеному статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Проте при цьому суд першої інстанції не дав належної правової оцінки тій обставині, що кошти на оздоровлення на 2007 рік були виплачені позивачу 26 лютого 2007 року, про що свідчить досліджена судом першої інстанції довідка відповідача (а.с.31). З наведеного вбачається, що спірні правовідносини мали місце між сторонами саме в лютому 2007 року, тобто під час дії пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким дію абзаців 2 -7 частини 1, частини 3, абзаців 2 -7 частини 4 та частини 7 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено на 2007 рік.

Та обставина, що зазначена норма Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (489-16) втратила чинність з 9 липня 2007 року, з дня ухвалення рішення про це Конституційного Суду України, дає підстави для застосування зазначених положень статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» лише після 9 липня 2007 року, оскільки відповідно до положень частини 1 статті 58 Конституції України, закони не мають зворотної дії у часі.

Частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) встановлено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

У 2005, 2006 роках позивач отримав щорічну разову грошову допомогу відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) у розмірі 270 грн. та 330 грн. щороку з врахуванням обмежень, встановлених статтею 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» відповідно.

Стаття 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та стаття 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», які встановлювали обмеження щодо виплати щорічної разової грошової допомоги за 2005, 2006 роки, були чинними протягом вказаних років та Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , не визнавались. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Отже, суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за 2005, 2006 роки, прийшли до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, оскільки застосуванню підлягали розміри виплат, встановлені законами України про Державний бюджет України на 2005, 2006 роки, тому що ці закони були прийняті пізніше Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) .

У 2007 році позивач отримав щорічну разову грошову допомогу у розмірі 360 грн. з врахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано неконституційними.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи позов про стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік, виходив з того, що оскільки рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»визнано неконституційними, тому відповідач повинен компенсувати різницю між сумами фактично виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік та належної йому відповідно до положень частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Проте з таким висновком суду також погодитись не можна.

Як встановлено судом першої інстанції позивач отримав щорічну разову грошову допомогу у розмірі 360 грн. з врахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», 18 квітня 2007 року, тобто під час дії зазначеної норми Закону (489-16) .

Положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення, яке не має зворотної дії в часі, тому у суб'єкта владних повноважень після його прийняття не виникло додаткових зобов'язань щодо перерахунку раніше виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій прийшли до помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України при зміні судового рішення суду першої інстанції судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки зазначені порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції в частині вирішення спору про виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2004, 2005 роки, унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до цього ж суду.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради Донецької області задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2008 року скасувати.

Постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2008 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради Донецької області, третя особа -Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області про визнання дій протиправними та стягнення недоплачених сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2004, 2005, 2007 роки та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік скасувати.