Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси та Прокуратури Одеської області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2011 року

у справі № 2а-9370/10/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Славута»

до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси,

Головного управління Державного казначейства України в Одеській області,

за участю Прокурора Суворовського району м. Одеси

про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення коштів, -

Товариство з обмеженою відповідальністю «Славута»(далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси (далі -відповідач-1) та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області (далі -відповідач-2), в якому, уточнивши позовні вимоги, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002222301/0 від 17 вересня 2010 року та стягнути з Державного бюджету України в особі ГУДК України в Одеській області на користь позивача бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за квітень 2008 року -червень 2010 року в розмірі 4 335 472,00 грн. шляхом перерахування на рахунок ТОВ «Славута»в установі банку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано фактичним ненадходженням до Державного бюджету України сум податку на додану вартість із сумнівних операцій за участю суб'єктів господарювання, діяльність яких припинена та ліквідована, а також стосовно керівників яких порушено кримінальні справи за ухилення від сплати податків.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2011 року апеляційну скаргу ТОВ «Славута»задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року скасовано. Постановлено у справі нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002222301/0 від 17 вересня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України в особі ГУДК України в Одеській області на користь ТОВ «Славута»бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за квітень 2008 року в розмірі 544 487,00 грн., травень 2008 року в розмірі 487 608,00 грн., червень 2008 року в розмірі 184 500,00 грн., липень 2008 року в розмірі 97 800,00 грн., серпень 2008 року в розмірі 288 315,00 грн., вересень 2008 року в розмірі 416 815,00 грн., жовтень 2008 року в розмірі 626 593,00 грн., березень 2009 року в розмірі 273 320,00 грн., липень 2009 року в розмірі 218 821,00 грн., березень 2010 року в розмірі 4 608,00 грн., квітень 2010 року в розмірі 349 653,00 грн., травень 2010 року в розмірі 499 377,00 грн., червень 2010 року в розмірі 343 575,00 грн., на загальну суму 4 335 472,00 грн., шляхом перерахування на рахунок ТОВ «Славута»в установі банку.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справ, відповідачі та прокуратура оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ГУДК України в Одеській області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2011 року та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року.

ДПІ у Суворовському районі м. Одеси, в поданій касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2011 року та відмовити ТОВ «Славута»в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В поданій касаційній скарзі, Прокуратура Одеської області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2011 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В запереченні на касаційні скарги позивач просить відмовити в їх задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Крім того, ДПІ у Суворовському районі м. Одеси заявлено клопотання про заміну відповідача-1 у справі -ДПІ у Суворовському районі м. Одеси на Державну податкову інспекцію у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби у зв'язку з реорганізацією шляхом перетворення.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України зазначене клопотання підлягає задоволенню.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем-1 проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Славута»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по деклараціям за квітень 2008 року, травень 2008 року, червень 2008 року, липень 2008 року, серпень 2008 року, вересень 2008 року, жовтень 2008 року, березень 2009 року, липень 2009 року, березень 2010 року, квітень 2010 року, травень 2010 року, червень 2010 року, за результатами якої складено акт № 5435/23/2/30658930 від 17 вересня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем-1 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002222301/0 від 17 вересня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 4 335 472,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення пункту 1.8 статті 1 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), оскільки, при проведенні аналізу заявлених ТОВ «Славута»до відшкодування сум податку на додану вартість встановлено, що основний постачальник позивача -Приватне підприємство виробничо-комерційна фірма «Велес-Агро»відноситься до платників «великого ризику»відповідно до сформованих на рівні Державної податкової адміністрації України при проведенні операції «Бюджет»списків та має взаємовідносини з суб'єктами господарювання, які зняті з обліку як банкрути, у зв'язку з чим, на думку відповідача-1, підтвердити повноту нарахування та сплати до бюджету сум податку на додану вартість неможливо.

Крім того, зокрема, судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та ПП ВКФ «Велес-Агро»укладено ряд договорів купівлі-продажу, на виконання умов яких ПП ВКФ «Велес-Агро»постановлено на адресу ТОВ «Славута»сільськогосподарську техніку, що підтверджується відповідними договорами, актами прийому-передачі, специфікаціями, видатковими накладними, рахунками оплати поставленого товару.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаного у ПП ВКФ «Велес-Агро»товару, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

В свою чергу, пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

Таким чином, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно з Законом № 168/97-ВР (168/97-ВР) поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому, судом апеляційної інстанції спростовано висновок суду першої інстанції про те, що директор ТОВ «Славута»ОСОБА_3 є водночас власником як позивача, так і ПП ВКФ «Велес-Агро», оскільки, як встановлено Одеським апеляційним адміністративним судом на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 28 вересня 2010 року, засновником та керівником ПП ВКФ «Велес-Агро»є ОСОБА_4.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2011 року.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Допустити заміну по даній справі відповідача-1 -Державну податкову інспекцію у Суворовському районі м. Одеси його правонаступником -Державною податковою інспекцією у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби.

Касаційні скарги Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби та Прокуратури Одеської області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .