к-44402/09-с Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - 22.05.2012 Прийняття

Кіровоградське комунальне підприємство «Теплоелектроцентраль»(далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Кіровограді (далі - відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0009171520/0 від 29 листопада 2006 року, № 0009181520/0 від 29 листопада 2006 року, № 0009191520/0 від 29 листопада 2006 року.

Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 04 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2008 року, позов задоволено частково. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 0009191520/0 від 29 листопада 2006 року повністю, № 0009181520/0 від 29 листопада 2006 року в частині визначення штрафу в розмірі 80 766,99 грн., № 0009171520/0 від 29 листопада 2006 року в частині визначення штрафу в розмірі 25 201,55 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Кіровоградського КП «Теплоелектроцентраль»3,40 грн. державного мита. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Господарського суду Кіровоградської області від 04 червня 2007 року, ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2008 року в частині задоволення позову та прийняття нового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено попередню перевірку дотримання Кіровоградським КП «Теплоелектроцентраль»граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, за результатами якої складено акт № 743 від 03 листопада 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0009171520/0 від 29 листопада 2006 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 45 818,69 грн., № 0009181520/0 від 29 листопада 2006 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 148 955,59 грн., № 0009191520/0 від 29 листопада 2006 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 91 742,06 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III (2181-14) ) у зв'язку з порушенням граничних термінів сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.2 статті 1 Закону № 2181-III передбачено, що податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом (2181-14) або іншими законами України.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом (2181-14) , такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, -у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, -у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, -у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно з пунктом 1.11 статті 1 Закону № 2181-III податкова декларація, розрахунок -це документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Відповідно до підпунктів 7.9.1, 7.9.2 пункту 7.9 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для платників податку, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю.

Платники податку, що мають обсяг операцій з продажу менший, ніж зазначений у пункті 7.9.1, можуть застосовувати за своїм вибором податковий період, що дорівнює календарному місяцю або кварталу. Заяву про своє рішення з цього питання платник податку подає органу державної податкової служби за один місяць до початку календарного року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 2003 -2004 років позивач подавав декларації з податку на додану вартість щомісячно.

Згідно з підпунктом «а»підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-III податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), -протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Разом з тим, відповідно до підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону № 2181-III за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом (2181-14) , не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, -за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що відповідач не мав правових підстав для нарахування штрафу по податковим деклараціям № 3742 від 18 лютого 2003 року, № 11475 від 20 березня 2003 року, № 21772 від 18 квітня 2003 року, № 58687 від 20 серпня 2003 року, № 61503 від 19 вересня 2003 року, № 75421 від 20 жовтня 2003 року, № 86860 від 20 листопада 2003 року, № 33091 від 20 травня 2003 року, № 36507 від 20 червня 2003 року, № 47853 від 18 липня 2003 року та правомірно визначив штраф по податковим деклараціям № 93865 від 19 грудня 2003 року, № 109598 від 20 січня 2004 року, № 5181 від 20 лютого 2004 року.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Кіровограді відхилити, а постанову Господарського суду Кіровоградської області від 04 червня 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .