Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),суддівКобилянського М.Г., Ліпського Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедин Сумської області

на постанову Лебединського районного суду Сумської області від 22 січня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2009 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України (далі -УПФУ) в м. Лебедин Сумської області про зобов'язання призначити пенсію,

У грудні 2008 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» (3723-12) . Зазначала, що у липні 2008 року досягла пенсійного віку, але УПФУ в м. Лебедин Сумської області відмовило їй у призначенні пенсії державного службовця, посилаючись на частину шосту статті 45 Закону України «Про статус суддів», оскільки вона не припинила роботу на посаді судді. З 24 липня 2008 року позивачу призначено пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15) у зв'язку з досягненням пенсійного віку. Вважаючи такі дії протиправними, просила суд зобов'язати відповідача призначити пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» (3723-12) та здійснити перерахунок призначеної пенсії.

Постановою Лебединського районного суду Сумської області від 22 січня 2009 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2009 року, позов задоволено. Визнано неправомірними дії УПФУ в м. Лебедин Сумської області щодо призначення пенсії за віком ОСОБА_4 на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15) та зобов'язано відповідача призначити з 24 липня 2008 року позивачу пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» (3723-12) та перерахувати раніше призначену пенсію.

У касаційній скарзі відповідач порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що судами порушено норми матеріального права, зокрема, неправильно застосовані норми статті 23, 25, 37 Закону України «Про державну службу»та стаття 43 Закону України «Про статус суддів».

В запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_4 просить залишити її без задоволення, а судові рішення -без змін. Вказує, що судами не допущено порушень норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 працює суддею, стаж її державної служби складає більше 35 років. 23 липня 2008 року позивач досягла пенсійного віку, встановленого ст.37 Закону України «Про державну службу», для призначення пенсії державного службовця та звернулася до УПФУ в м. Лебедин Сумської області з заявою про призначення пенсії державного службовця з дня досягнення пенсійного віку.

УПФУ в м. Лебедин Сумської області відмовило ОСОБА_4 у призначенні пенсії державного службовця з посиланням на те, що згідно частини шостої статті 45 Закону України «Про статус суддів»суддям пенсія призначається відповідно до Закону України «Про державну службу» (3723-12) у разі виходу у відставку або досягненні 65-річного віку. З 23 липня 2008 року позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15) .

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу»на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 (283-94-п) з наступними змінами затверджено Порядок обчислення стажу державної служби, пунктом першим якого встановлено, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Пунктом 2 Порядку (283-94-п) визначено зокрема, що до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Тобто, відповідно до положень зазначеного Порядку (283-94-п) робота (служба) на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу»та робота (служба) на посадах суддів в однаковій мірі зараховується до стажу державної служби.

Та обставина, що у відповідності з положеннями статті 9 Закону України «Про державну службу»правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів вищого спеціалізованого суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією (254к/96-ВР) та спеціальними законами України не виключає підстав зарахування періоду роботи на посаді судді до стажу державної служби.

Також не можна визнати обґрунтованими посилання відповідача на те, що при призначенні пенсії на положення частини четвертої статті 43 Закону України «Про статус суддів», чинному на час виникнення спірних правовідносин, оскільки положення зазначеної норми цього Закону (2862-12) встановлюють право вибору суддів, які вийшли у відставку, при наявності відповідного віку і стажу роботи на отримання пенсії на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу»або довічного грошового утримання, у розмірах, визначених частиною 4 статті 43 Закону України «Про статус суддів». Умови пенсійного забезпечення суддів, які мають право на отримання пенсії, але продовжують працювати суддями, цим Законом (2862-12) не регулюються.

Враховуючи, що Закон України «Про статус суддів» (2862-12) не містив положень, які б регулювали порядок пенсійного забезпечення працюючого судді, а робота (служба) на посадах суддів зараховується до стажу державної служби нарівні з роботою (службою) на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», то пенсійне забезпечення працюючих суддів повинно регулюватись положеннями статті 37 Закону України «Про державну службу». При цьому, відповідно до положень частини четвертої статті 37 цього Закону пенсія державного службовця виплачується незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію, у тому числі і на посадах державного службовця, за винятком пенсії по інвалідності, яка призначається за умови припинення державної служби (частина 6 статті 37 Закону).

Відмовляючи ОСОБА_4 у призначенні пенсії державного службовця, відповідач помилково посилався на частину шосту статті 45 Закону України «Про статус суддів», оскільки нею регулюється правове становище судді у відставці, а позивачка у відставці не перебуває.

Таким чином відмовляючи у призначенні пенсії державного службовця, суб'єкт владних повноважень порушив права позивача на отримання належного пенсійного забезпечення та соціального захисту.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до частини першої ст. 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедин Сумської області залишити без задоволення, а постанову Лебединського районного суду Сумської області від 22 січня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2009 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.