Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченко А.О.,

при секретарі судового засідання Подолянко Р.О.,

за участю представника Генеральної прокуратури України Суходольського С.М., представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси та прокурори Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 по справі № 2-а-13742/09/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авторай"

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

за участі Прокуратури Приморського району м. Одеси

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

Товариство звернулось до суду із позовною заявою до Державної податкової інспекції, у якій просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.06.2009 № 0004622310/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 713 741,00 грн., та податкове повідомлення-рішення від 04.06.2009 № 0004632310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 349 850,00 грн.

Судом першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

У касаційній скаргах органи податкової служби та прокуратури, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування вимог касаційних скарг скаржники посилаються на акт перевірки як доказ у справі.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ було здійснено фахівцями Державної податкової інспекції за результати виїзної перевірки (акт від 22.05.2009) у зв'язку із порушенням позивачем вимог п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 -5.5, п. 5.9 ст. 5, п. 6.1 ст. 6, пп. 11.2. п. 11.2 ст. 11 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства", пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". При цьому податковий орган виходив з того, що позивачем документально не підтверджений факт отриманих послуг (тюнінг автомобілів); відповідно до положень пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" витрати, пов'язані зі стоянкою та паркуванням легкових автомобілів не включаються до складу валових витрат; в порушення вимог пп. 11.2.1 п. 11.1 ст. 11 зазначеного Закону позивачем було збільшено валові витрати не за першою подією; методологічна помилка при заповненні позивачем податкової декларації не спростовує виявлено порушення; а факт послуг тюнінгу автомобілів у власній господарській діяльності позивача не підтверджений, тому віднесення суми ПДВ у складі вартість таких послуг не може відноситись до податкового кредиту.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі виходили з того, що у відповідності до п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" основною ознакою визначення господарської діяльності є наявність мети отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, а оскільки позивач самостійно чи на замовлення клієнтів здійснював тюнінг автомобілів з метою збільшення продажу автомобілів, який є основним видом діяльності позивача, та відповідно отримання прибутку, тому операції з оплати послуг тюнінгу автомобілів здійснені позивачем в межах господарської діяльності та відповідно до п. 5.1 та п.5.2 ст. 5 цього Закону включено до складу валових витрат.

Судами також було встановлено, що керуючись положенням пп. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", позивачем з тих же самих обставин (обумовленість операцій цілям господарського характеру) правомірно було сформовано податковий кредит.

Судами попередніх інстанцій встановлена наявність у позивача належно оформлених документів (договори з надання послуг тюнінгу, експлуатації службового паркування автотранспорту, добровільного страхування майна юридичної особи, акти здачі - прийняття робіт, банківські виписки), які відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" (334/94-ВР) необхідні для підтвердження та формування валових витрат, та обумовленість останніх цілям господарського характеру. При цьому, враховуючи вимоги п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", суди дійшли вірного висновку, що вищезгаданий законодавчий акт не містять жодних застережень стосовно наявності у змісті первинного документу, зокрема у акті здачі - прийняття робіт, інформації про результати здійснюваної господарської операції та аналізу проведення такої операції.

З аналізу пп. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5, п. 17.2 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" випливає, що умовою застосування штрафу є: заниження платником податків податкового зобов'язання минулих податкових періодів; виявлення помилки, яка призвела до недоплати податкового зобов'язання, самостійно платником податку до початку перевірки; несплата узгодженої суми податкового зобов'язання у встановлені законодавством терміни.

Як убачається з матеріалів справи, за даними додатку до розрахунку з податку на прибуток за 2008 рік, поданого позивачем, сума валових витрат не збільшилась у зв'язку із помилковим зазначенням сплаченої суми збору за паркування у рядку 4.6.4 (плата за землю) замість рядка 4.6.23 (комунальний податок).

Враховуючи пп. 5.2.7 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно якого суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання, включаються до складу валових витрат, суди дійшли вірного висновку про відсутність законодавчого обмеження щодо включення платником податків витрат минулих періодів до складу валових витрат звітного періоду.

Доводи касаційних скарг зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржників є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягає, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси залишити без задоволення.

Касаційну скаргу прокуратури Одеської області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 по справі № 2-а-13742/09/1570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 2391Кодексу адміністративного судочинства України.