Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Маслія В. І., Чумаченко Т. А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 грудня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Даньківської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, третя особа: ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення та державного акту на право власності на земельну ділянку,

ОСОБА_4 звернулася з позовом до Даньківської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області про визнання нечинним рішення сьомої сесії шостого скликання Даньківської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області від 02 червня 2011 року "Щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки" у частині затвердження технічної документації із землеустрою документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_5, яка знаходиться в АДРЕСА_1, та видачі ОСОБА_5 державного акту на право власності на вказану земельну ділянку; визнання нечинним державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_5 на земельну ділянку в АДРЕСА_1.

Постановою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В запереченнях відповідач та третя особа просили залишити скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що рішенням Даньківської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області сьомої (позачергової) сесії від 02 червня 2011 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_5, які знаходяться в АДРЕСА_1 та с. Даньківка, загальною площею - 0,5334 га, в тому числі: АДРЕСА_1 - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд - 0.2413 га та с. Даньківка - для ведення особистого селянського господарства - 0.2921 га. Иврішено видати ОСОБА_5 державні акті на право власності на земельні ділянки.

Не погоджуючись з цим рішенням, позивач звернулась до суду.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов висновку, з якими погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для його задоволення.

Колегія суддів погоджується з висновками судів.

Частиною 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Оскільки адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення чи діями суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.

адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Таким чином, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Між тим, як правильно встановлено судами, всупереч наведеним вище приписам на підтвердження порушеного права, на захист якого позивач звернулася до суду, остання зазначила, що рішенням порушуються її права як власника земельної ділянки по АДРЕСА_2 в розмірі 0,15 га, тоді як відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 23250032 від 20 червня 2014 року на праві приватної власності їй належить земельна ділянка по АДРЕСА_2 в розмірі 0,1 га, при цьому дане свідоцтво видане значно пізніше прийнятого оскаржуваного рішення.

Окрім того, посилання позивача на ту обставину, що її батько та вона є законними користувачами вказаної земельної ділянки в зазначених позивачем розмірах, колегія суддів не може прийняти до уваги, так як жодного документу на підтвердження передачі цієї земельної ділянки в розмірі 0,15 га у власність чи користування батькам позивача суду не надано.

Таким чином передчасне уявлення позивача про наявність підстав для задоволення позову у обраний спосіб, за відсутності при цьому порушень її прав та інтересів оспорюваним рішенням, не є підставою для задоволення такого позову, оскільки відповідно до приписів ч. 1 ст. 2 КАС України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Оскільки скаржником не підтверджено доводів про наявність правових підстав для задоволення позову, касаційну скаргу слід залишить без задоволення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 грудня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.