к-15331/09-с Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - 10.05.2012 Прийняття

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 (далі по тексту -позивач, СПД-ФО ОСОБА_2.) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 22.04.2008: № 0000981742/3/5031, № 0000971742/3/5042.

Донецьким окружним адміністративним судом від 31.10.2008 відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.03.2009 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд до того ж суду, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2004 по 30.06.2007, за результатами якої складено акт перевірки від 04.09.2007 №2828/17-1/НОМЕР_1.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у частині завищення податкового кредиту на ПДВ на загальну суму 65801 грн. (у тому числі І квартал 2005 року - 16667 грн., липень 2005 року - 16667 грн., грудень 2005 року - 217 грн., лютий 2007 року - 32044 грн.). Крім того, встановлено порушення статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок із громадян»та пункту 19.1 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»у частині заниження валового доходу у 2004 році на суму 2300 грн., у 2005 році на суму 5131,30 грн. та, як слідство, заниження податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на 966,09 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.04.2008:

- № 0000981742/3/5031 яким визначено позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 98067,00 грн., у тому числі 65378,00 грн. за основним платежем, та 32689,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000971742/3/5042 яким визначено податок з доходів фізичних осіб у сумі 724,55 грн.

Із свідоцтва про сплату єдиного податку від 25.12.2001, яке у наступному було продовжено на 2002-2007 роки, виданого відповідачем, видом діяльності позивача є вантажні перевезення.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції визначив безпідставність заявлених вимог та правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень податковим органом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення наступним, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктами 9.12.1, 9.12.2 пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»передбачено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань. Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, отримує інші доходи, ніж визначені у пп.9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для, платників податку, що не є таким суб'єктом підприємницької діяльності.

Згідно статті 2 Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»(в редакції Указу Президента України від 28.06.1999 №746/98 (746/98) ) суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Фізична особа - платник єдиного податку сплачує єдиний податок у фіксованому розмірі за ставкою, встановленою місцевими радами за місцем державної реєстрації цього платника залежно від виду діяльності. У разі, коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких встановлено різні ставки єдиного податку, нею придбається одне, свідоцтво і сплачується податок, що не перевищує ставки за цими видами діяльності.

Відповідно до статті 6 зазначеного Указу фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб.

Отже, доходи платника єдиного податку, одержані ним від провадження саме зазначених у свідоцтві видів підприємницької діяльності, не включаються до складу його загального річного оподаткованого доходу і з них не сплачується податок з доходів фізичних осіб.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва»спрощена система оподаткування бухгалтерського обліку та звітності може застосовуватися поряд діючою загальною системою оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Позивач протягом 2004 та 2005 років фактично здійснював діяльність з вантажного перевезення, організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом, роздрібною торгівлею автомобілями, посередництвом в торгівлі автомобілями, роздрібною торгівлею поза межами магазинів, а також надавав послуги з оренди автомобілів. Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що позивач здійснював діяльність за межами визначеної свідоцтвом платника єдиного податку, внаслідок чого повинен був сплачувати податок як за загальною так і за спрощеною системами оподаткування.

Підпунктом 22.3 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», починаючи з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2006 року ставка оподаткування встановлюється на рівні 13 % від об'єкта оподаткування.

Відповідно до статті 13 розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 (13-92) «Про прибутковий податок з громадян»оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Оподаткованим доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що податковий орган в порушення приписів зазначеної статті визначив оподаткований дохід як валовий дохід без обчислення валових витрат, з посиланням на те, що до перевірки не були надані документи що підтверджують витрати. Під час здійснення перевірки податковий орган безпідставно не обчислив валові витрати пов'язанні з передачею автомобілів в оренді, а саме витрати на ремонт та запасні частини, не прийняв витрати пов'язані з доходами на суму 6500 грн. та 3700 грн. отримані від ЗАТ «Коксохімполімермаш» згідно актів від 19.08.2004 та від 08.02.2005 №8. Витрати на ремонт та запчастини на суму 1500 грн., що отримані від ТОВ «Донбас-СКАН»підтверджуються актом від 28.02.2005 №000908 та банківською випискою від 14.03.2005.

Отже, колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, що відповідачем порушений порядок визначення податку, з урахуванням наявності валових витрат, які пов'язані з валовими доходами, наявність оподаткованого доходу як у 2004 так і у 2005 роках відсутня, тому податкове повідомлення-рішення №0000971742/3/5042 є протиправним.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000981742/3/5031, яким визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 98067 грн., у тому числі: 65378 грн. - основний платіж та 32689 грн. - штрафні (фінансові) санкції, судом зазначено наступне.

Порядок визначення податкового кредиту з податку на додану вартість встановлюється нормами Закону України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) і не залежить від обраного способу оподаткування.

Згідно пункту 1.7 статті 1 цього Закону податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена відповідно діючого законодавства.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97 передбачено, що об'єктом оподаткування ПДВ є операція платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) та митній території України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було придбано 03.02.2005 у ТОВ «Лютіс»транспортних засобів: напівпричепів рефрижераторів «Джумбо», «8СНМІТ2 8КО 24»та автомобілю «БАР РТ 95.380 ХТ». (арк. справи 37-53)

Позивачем до складу податкового кредиту у І кварталі 2005 року, у липні 2005 року та у лютому 2007 року віднесені суми ПДВ на придбання зазначених транспортних засобів, а саме: ПДВ у розмірі 16666,67 грн. (накладна від 03.02.2005 №9), ПДВ у розмірі 16666,67 грн.(накладна від 03.02.2005 №10), ПДВ у розмірі 26166,67 грн. (накладна від 03.02.2008 №6).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначені транспортні засоби були придбані позивачем для використання у господарській діяльності суб'єкта підприємницької діяльності. Документами на придбання та подальше використання вантажних автомобілів підтверджують те, що позивачем вони придбані як суб'єктом підприємницької діяльності. Також у подальшому, як вбачається із матеріалів справи, вказані вантажні автомобілі були реалізовані, тобто використані у господарській діяльності. Під час апеляційного перегляду встановлено, що по факту продажу автомобілів були сформовані податкові зобов'язання.

27.02.2007 позивачем було придбано запчастини на транспортні засоби та віднесено до складу податкового кредиту у лютому 2007 року суму ПДВ в розмірі 6083,33 грн. у зв'язку із придбанням зазначених запчастин.

Суд апеляційної інстанції вірно встановив, на відміну від суду першої інстанції, що зазначені запчастини до транспортних засобів були придбані позивачем для використання у господарській діяльності.

Відповідно до підпунктів 7.4.1, 7.4.4. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою 20% протягом такого звітного періоду у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не визначається для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку із таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що позивач за спірними господарськими операціями сформував податковий кредит у зв'язку з приписами вищезазначеного пункту, підстави для визначення податкового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій у відповідача відсутні.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька відхилити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.03.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .