Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Костенка М.І., Усенко Є.А.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11 березня 2010 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року

у справі №9729/09/9/0170

за позовом Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз»(надалі - ДАТ «Чорноморнафтогаз»)

до Державної податкової інспекції в м.Сімферополі (надалі -ДПІ в м.Сімферополі), Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим (надалі -СДПІ по роботі з ВПП в м.Сімферополі)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом, в якому поставлено питання про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ в м.Сімферополі №0009102301/0 від 14.07.2009р. в частині визначення (донарахування) податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1000,00грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 500,00грн.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11 березня 2010р. залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2010р., позов було задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в м.Сімферополі №0009102301/0 від 14.07.2009р. в частині визначення (донарахування) податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1000,00грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 500,00грн.

Не погодившись з висновками попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 31.03.2009р., про що складено акт №6143/23-7/00153117 від 03.07.2009р.

Висновками зазначеного акта перевірки, зокрема, встановлено здійснення ДАТ «Чорноморнафтогаз»реалізації природного газу по цінам, що є нижчими за ціни його придбання у ВАТ «Нафтогаз України», тобто встановлені факти реалізації природного газу по цінам, що є нижчими за звичайні. Різниця між вартістю придбання природного газу та вартістю його продажу за 2008 рік склала 6345545,00грн. Отже, вказана сума була включена ДАТ «Чорноморнафтогаз» до складу податкового кредиту за 2008 рік, чим порушено п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до донарахування податку на додану вартість у загальній сумі 74200,55грн.

За наслідками проведеної перевірки ДПІ в м.Сімферополі прийнято податкове повідомлення-рішення №0009102301/0 від 14.07.2009р., яким позивачеві визначено зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 111300,83грн., у т.ч. за основним платежем - 74200,55грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 37100,28грн.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Із аналізу положень статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість (надалі -ПДВ) права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижчими за звичайні ціни.

Пунктом 1.18 ст. 1 вказаного Закону обумовлено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з п. 1.20.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (334/94-ВР) , якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

У разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна (п.1.20.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) ).

Згідно з п. 1.20.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (334/94-ВР) додатково до правил визначення звичайної ціни, встановлених цим пунктом, Кабінет Міністрів України має право встановити методологію визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону, виходячи з таких правил:

- у разі коли неможливо визначити ціну товарів (робіт, послуг) через відсутність або недоступність відповідної інформації, для визначення звичайної ціни використовується метод ціни перепродажу (наступного продажу) таких товарів (робіт, послуг). При цьому ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається на рівні ціни, за якою такі товари (роботи, послуги) перепродаються їх покупцем у разі наступного продажу, з урахуванням визначених за допомогою застосування звичайних цін фактичних витрат, понесених цим покупцем під час продажу та просування на ринок цих товарів (робіт, послуг), а також звичайного для даного виду діяльності прибутку покупця (без врахування ціни, за якою покупцем були придбані у продавця товари);

- у разі неможливості використання методу ціни перепродажу товарів (робіт, послуг) використовується метод "витрати плюс"(витратний), за яким ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається як сума фактичних (понесених) витрат та звичайного для даного виду діяльності прибутку. При цьому враховуються визначені із застосуванням звичайних цін витрати на виробництво (придбання) та (або) продаж товарів, їх транспортування, зберігання, страхування або інші подібні витрати.

Правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні визначені Законом України «Про природні монополії» (1682-14) .

Відповідно до п.1 ст. 1 вказаного Закону природною монополією є стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) (далі - товари).

Згідно з ч.2 ст.5 Закону України «Про природні монополії» перелік суб'єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень.

Такий перелік суб'єктів природних монополій затверджений розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.12.2006р. №537-р (z1358-06) , однак до вказаного переліку ДАТ «Чорноморнафтогаз»не входить.

Враховуючи той факт, що ДАТ «Чорноморнафтогаз»не є природним монополістом, визначення звичайної ціни має відбуватись на підставі п. 1.20.1 ст. 1 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тобто ціна товарів (робіт, послуг) може бути визначена сторонами договору.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики від 19.12.2006р. №1672 (z1330-06) , яка діяла на час спірних правовідносин, затверджено роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення. Згідно зазначеної постанови ціна природного газу з урахуванням ПДВ за 1м3 за умови, що обсяг споживання природного газу не перевищує 2500 м3 за наявності газових лічильників становить 31,50грн.

Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики «Про затвердження ціни на природний газ для ДАТ «Чорноморнафтогаз»на 2008 рік»№157 від 31.01.2008р. (v0157227-08) була затверджена ціна на природний газ власного видобутку у розмірі 289,00грн. за 1000 м3 (без урахування ПДВ).

На підставі вказаних постанов позивачем при укладенні договору купівлі-продажу природного газу і було визначено ціну на газ та в подальшому розраховано суму податкового кредиту за відповідний звітний період.

Судами встановлено, що ціна газу, закупленого постачальником у 2007р., що знаходиться на зберіганні у Глібовському ПСГ, за 1000 куб.м становить: 244,20грн. без ПДВ, крім того ПДВ 48,84грн., разом з ПДВ - 293,04грн. До того ж, покупцеві нараховується вартість витрат постачальника, пов'язаних із зберіганням природного газу: у І-му кварталі у розмірі 13,20грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 2,64 грн., разом з - ПДВ 15,84грн. за 1000 куб. м; у ІV-му кварталі у розмірі 25,20грн. без ПДВ, крім того ПДВ 5,04грн., разом з ПДВ - 30,24грн. за 1000 куб.м.

Загальна розрахункова сума договору орієнтовно складає 123557260,00грн. без ПДВ, крім того ПДВ 24711452,00грн., разом - 148268712,00грн.

Передачу природного газу для потреб населення з ресурсів видобутих у минулих роках відповідно до договору від 21.02.2008р. №051-ПГ-2008 оформлено актом приймання-передачі природного газу №8.1 від 31.08.2008р.

Між ДАТ «Чорноморнафтогаз»(продавцем) та ЗАТ «Джурчі»(покупцем) 27.12.2007р. було укладено договір №654-ПГ-2008 купівлі-продажу природного газу. Термін дії договору встановлений до 31.12.2008 року.

Відповідно до п.1. вказаного договору продавець зобов'язується передати у власність покупцеві у 2008 році природний газ для потреб населення в обсягах, передбачених щомісячним «Розрахунковим балансом надходження та розподілу природного газу по Україні», затвердженим НАК «Нафтогаз України», а покупець прийняти та оплатити природний газ на умовах даного договору.

Згідно з п. 2.1 вказаного договору продавець передає покупцеві в 2008 році газ в об'ємі 3972,000 тис. м. куб.

Розділом 4 вказаного договору встановлені ціни на природний газ, так за умови, що обсяг споживання природного газу не перевищує 2500 м3 на рік за наявності газових лічильників становить 153,53грн., крім того ПДВ - 30,71грн., всього - 184,24грн.

В подальшому, до договору №654-ПГ-2008 від 27.12.2007р. були підписані додаткова угода №1 від 19.02.2008р., додаткова угода №2 від 29.12.2008р., додаткова угода №3 від 30.03.2008р., а також додаткова угода №4 від 29.04.2008р.

Згідно умов додаткової угоди №3 від 30.03.2008р. обумовлено, що з 01.04.2008р. на підставі змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2006р. №1723 (1723-2006-п) «Про встановлення розміру збору у вигляді цільової надбавки до тарифу на природний газ» від 19.12.2007р. №1401 (1401-2007-п) та від 27.02.2008р. №111 (111-2008-п) ціна реалізації для потреб населення становить за умови, що обсяг споживання природного газу не перевищує 2500 м. куб. за наявності газових лічильників становить 150,58грн., крім того ПДВ - 30,12грн., всього - 180,70грн.

На виконання договору №654-ПГ-2008 від 27.12.2007р. були складені податкові накладні №168 від 31.03.2008р., №169 від 31.03.2008р. та №555/4 від 31.03.2008р.

Сплата коштів за вказаними накладними підтверджується платіжним дорученням №13428 від 24.04.2008р., копія якого наявна в матеріалах справи.

Отже, приймаючи до уваги зазначене вище, визначення позивачем у договорі від 27.12.2007р. №654-ПГ-2008 ціни реалізації природного газу для потреб населення за умови, що обсяг споживання природного газу не перевищує 2500 м3 за наявності газових лічильників у розмірі 180,70грн., у тому числі ПДВ - 30,12 грн., є правомірним, оскільки визначення ціни природного газу відбулось з застосуванням звичайних цін, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення споживачів природним газом» №1729 від 27.12.2001р. (1729-2001-п) , постанови Національної комісії з питань регулювання електроенергетики від 19.12.2006р. №1672 (z1330-06) та постанови Національної комісії з питань регулювання електроенергетики «Про затвердження ціни на природний газ для ДАТ «Чорноморнафтогаз» на 2008 рік» №157 від 31.01.2008р. (v0157227-08)

Згідно з п.1.20.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (334/94-ВР) обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом (334/94-ВР) , покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

За таких обставин, судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність визначення позивачеві оскаржуваним податковим повідомленням-рішення зобов'язання з ПДВ у сумі 1000,00грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 500,00грн.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11 березня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року -залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.