Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну Монастирського відділення Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області на постанову господарського суду Тернопільської області від 30.06.2006 на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2009 по справі № 13/189-2492

за позовом Державного підприємства "Ковалівський спиртовий завод"

до Монастирського відділення Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

Підприємство звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення від 24.05.2006 № 0000072301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням фінансових санкцій) з податку на прибуток у розмірі 10 394,81 грн., та податкового повідомлення-рішення від 24.05.2006 № 0000082301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням фінансових санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 34 765,00 грн.

Судом першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

У касаційній скарзі орган податкової служби, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Як встановлено судами, передумовою визначення податкових зобов`язань з податку на прибуток та ПДВ було віднесення позивачем до валових витрат придбаного товару (меляси) за відсутності товарно-транспортної накладної та безпідставного бюджетного відшкодування з ПДВ - через ланцюги постачальників та на підставі податкових накладних, завірених факсимільним підписом.

Обґрунтованість документів, що надають право на податковий кредит, формування з урахуванням відповідних сум бюджетного відшкодування та збільшення суми валових витрат, було предметом аналізу у цій справі.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому Законом (334/94-ВР) не передбачено виключного переліку первинних розрахункових документів, які є необхідними для включення до валових витрат підприємства. Отже, в кожному конкретному випадку суд повинен винен самостійно з'ясувати, які саме документи є достатніми для з'ясування реального змісту господарської операції та перевірки правильності відображення такої операції у податковому обліку платника.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, що наявність транспортної документації підтверджує одержання послуг з перевезення, відносно чого відсутній спір, а отримання, оприбуткування, використання у виробництві та оплата товару (меляси), придбаного позивачем у контрагентів -постачальників (ПП "Багро" та ТОВ "Інтеграл") підтверджується первинними документами відповідно до вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", проти чого також не заперечує відповідач.

У п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (втратив чинність з 01.01.2011) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом (168/97-ВР) зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Таким чином, доводи податкового органу щодо невиконання постачальниками товару у ланцюгу посередників своїх податкових зобов'язань не заслуговують на увагу, а висновки судів попередніх інстанцій в цій частині, без врахування мотивів таких висновків -недоведеність відповідачем належними доказами, що контрагенти позивача (ПП "Багро" та ТОВ "Інтеграл") не виконують свої податкові зобов'язання, - є вірними.

Також суди дійшли вірного висновку, що використання факсимільного підпису при оформленні податкової накладної не суперечить вимогам чинного законодавства.

Так, згідно з пунктами 2.1, 2.4, 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (z0168-95) , первинні документи -це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення.

Таким чином, використання факсимільного підпису при оформленні податкової накладної не суперечить вимогам чинного законодавства.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 157, 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Монастирського відділення Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Тернопільської області від 30.06.2006 на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2009 по справі № 13/189-2492 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.