Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2008 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2009 року

у справі № 2а-4763/08

за позовом Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірми «Харків-Москва»

до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2009 року, позов Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірми «Харків-Москва»(далі -позивач) до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області (далі -відповідач) задоволено в повному обсязі. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000032310/0 від 03 квітня 2008 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2008 року, ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2009 року та прийняття нового рішення -про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ТК ТОВ з ІІ фірми «Харків-Москва»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2006 року по 31 грудня 2007 року, за результатами якої складено акт № 26/23-104/14344275 від 19 березня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000032310/0 від 03 квітня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 89 157,30 грн. (65 010,00 грн. -основний платіж, 24 147,30 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 4.1.3 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) у зв'язку із здійсненням реалізації нежитлових приміщень пов'язаній особі за цінами нижчими за звичайні ціни.

Зазначений висновок податковим органом зроблено у зв'язку з тим, що ТК ТОВ з ІІ фірмою «Харків-Москва»здійснено реалізацію нежитлових приміщень за ціною, яка значно відрізняється від ринкових цін, що визначені в ході проведення аналізу ринку комерційної нерухомості Харківською товарною біржею.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що доход отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі продажу укладається між платником податку і пов'язаною особою.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна -це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР (334/94-ВР) , покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем на адресу позивача запит про обґрунтування рівня договірних цін не направлявся.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому, обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак, при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

При визначенні звичайної ціни на об'єкт нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

Відповідно до пункту 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 (817/98) «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація -надаватись уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами, не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки, інформаційна довідка Харківської товарної біржі не може вважатися належною підставою для визначення рівня звичайних цін.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2008 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2009 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .