к-54421/09-с Про скасування податкових повідомлень-рішень - 08.05.2012 Прийняття

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2009 року, позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі -позивач) до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси (далі -відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000011701/0 від 08 січня 2008 року та

№ 0000021701/0 від 08 січня 2008 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2008 року, ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2009 року та прийняття нового рішення -про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ФОП ОСОБА_3 за період з 14 вересня 2006 року по 30 вересня 2007 року, за результатами якої складено акт № 2875/17-01/2658221467/178 від 18 грудня 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000011701/0 від 08 січня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 194,00 грн. (24,00 грн. -основний платіж, 170,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0000021701/0 від 08 січня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 25 206,24 грн. (8 402,08 грн. -основний платіж, 16 804,16 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) та пункту 2.1 статті 2, підпункту 3.1.3 пункту 3.1 статті 3, підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, пункту 9.12 статті 9, підпункту 16.3.5 пункту 16.3 статті 16, підпункту «а»пункту 17.2 статті 17, пункту 22.3 статті 22 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 889-IV (889-15) ), оскільки, ФОП ОСОБА_3 невірно вказано розмір податку на додану вартість в поданих деклараціях, а також безпідставно неутримано податок з доходів фізичних осіб із сум, які виплачувались нею як податковим агентом Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 на підставі договору комісії № 42 від 25 вересня 2006 року.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на те, що ФОП ОСОБА_3 протягом 2006 -2007 років придбано у ФОП ОСОБА_4 косметичні вироби на загальну суму 56 013,84 грн. у зв'язку з чим, на думку відповідача, вона як податковий агент повинна була утримати податок з доходів фізичних осіб із виплачених йому сум, оскільки, зазначені послуги не входять до вказаних у його Свідоцтві платника єдиного податку видів підприємницької діяльності.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889-IV передбачено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Як встановлено судами, одним з видів діяльності ФОП ОСОБА_3 у 2006 -2007 роках була оптова торгівля косметичними виробами, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з доводами судів передніх інстанцій про те, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ФОП ОСОБА_4 посередницьких послуг, на підставі податкових накладних № 27 від 30 грудня 2006 року та № 16 від 26 січня 2007 року.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону № 889-IV податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Пунктом 1.2 статті 1 Закону № 889-IV передбачено, що дохід -сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, надання посередницьких послуг входить до переліку видів діяльності, визначених у Свідоцтві платника єдиного податку ФОП ОСОБА_4

При цьому, судами на підставі податкових накладних № 27 від 30 грудня 2006 року та № 16 від 26 січня 2007 року встановлено, що ФОП ОСОБА_4 поставлялись на адресу позивача саме посередницькі послуги, а не косметичні вироби.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що у позивача були відсутні правові підстави для утримання податку з доходів фізичних осіб із сум, сплачених на користь ФОП ОСОБА_4 як винагороди за посередницькі послуги на підставі підпункту 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону № 889-IV.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2008 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2009 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2008 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .