Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2008 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2009 року

у справі № 2а-3454/08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека 301»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова,

за участю Прокуратури Дзержинського району м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2009 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека 301»(далі -позивач) до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (далі -відповідач) задоволено. Скасовано повністю податкові повідомлення-рішення № 000562305/0 від 19 лютого 2008 року та № 000572305/0 від 19 лютого 2008 року.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2008 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2009 року та прийняти нове рішення -про відмову в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «Аптека 301»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2005 року по 07 лютого 2008 року, за результатами якої складено акт № 843/2305/22655919 від 11 лютого 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 000562305/0 від 19 лютого 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 978 256,00 грн. (1 648 740,00 грн. -основний платіж, 329 516,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 000572305/0 від 19 лютого 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 958 102,00 грн. (1 305 401,00 грн. -основний платіж, 652 701,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 1.20.5-1 пункту 1.20, пункту 1.22 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7, підпункту 8.4.3 пункту 8.4 статті 8 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) та пункту 1.18 статті 1, пункту 4.9 статті 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) у зв'язку із здійсненням реалізації нежитлових приміщень пов'язаній особі за балансовою вартістю, тобто за ціною, яка менша за звичайну ціну, що діяла на дату такого продажу.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на інформаційну довідку № 1 від 08 лютого 2008 року, надану Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3, що має свідоцтво оцінювача, відповідно до якої середня ринкова вартість одного квадратного метра нежитлових приміщень у центральних районах м. Харкова станом на 07 липня 2007 року, а також впродовж липня 2007 року складала від 45 450,00 грн. до 53 025,00 грн. в залежності від функціонального використання та технічного стану.

Також, перевіркою встановлено порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР, оскільки, згідно з даними проміжного балансу станом на 13 листопада 2007 року позивач має кредиторську заборгованість в розмірі 9 300,00 грн., однак документів на підтвердження зазначеної кредиторської заборгованості ТОВ «Аптека 301»не надано.

Крім того, встановлено порушення позивачем пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат вартості придбаних медичних виробів на суму в розмірі 58 659,00 грн.

Також, судами встановлено, що між позивачем та фізичною особою ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу від 07 липня 2007 року, на виконання умов якого позивачем передано нежитлові приміщення першого поверху № 13-21 літ. «А-3»загальною площею 174,00 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, у власність ОСОБА_4 за ціною 75 896,12 грн., що підтверджується актом прийому-передачі від 07 липня 2007 року.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 8.4.3 пункту 8.4 статті 8 Закону № 334/94-ВР у разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних фондів першої групи у зв'язку з їх продажем балансова вартість першої групи зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта.

Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів першої групи та нематеріальних активів включається до валових доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат платника податку.

При цьому, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що доход отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі продажу укладається між платником податку і пов'язаною особою.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, на момент укладення спірної угоди, тобто станом на 07 липня 2007 року, покупець та продавець не були пов'язаними особами.

Згідно з пунктом 4.9 статті 4 Закону № 168/97-ВР якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів першої групи -за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна -це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР (334/94-ВР) , покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем на адресу позивача запит про обґрунтування рівня договірних цін не направлявся.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому, обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак, при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

При визначенні звичайної ціни на об'єкт нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

Відповідно до пункту 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 (817/98) «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація -надаватись уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами, не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що відповідачем не доведено факт реалізації позивачем нежитлових приміщень за цінами нижчими за звичайні ціни, оскільки, довідка оцінювача не може вважатися належною підставою для визначення рівня звичайних цін.

Відповідно до пункту 53 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року № 87 (z0391-99) , у статті «Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги»показується сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги (крім заборгованості, забезпеченої векселями).

При цьому, на підставі даних відображених в балансі підприємства не можливо визначити дату виникнення кредиторської заборгованості та строк її погашення.

В свою чергу, як встановлено судами, відповідачем висновок про закінчення строку позовної давності по кредиторській заборгованості зроблено виключно на підставі балансу, без з'ясування періоду її виникнення та строку погашення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем документально не підтверджено, що по кредиторській заборгованості в розмірі 9 300,00 грн. станом на 13 листопада 2007 року закінчився строк позовної давності.

Згідно з пунктом 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Таким чином, за умови включення позивачем до складу валових витрат вартості лікарських засобів, по яким проведено списання, їх вартість, відповідно до правил ведення податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості товарів, в момент списання необхідно провести в податковому обліку як коригування залишків товару на початок періоду та, відповідно, провести коригування валових витрат.

Разом з тим, судами встановлено, що відповідачем не надано документального підтвердження завищення позивачем в третьому кварталі 2007 року валових витрат на суму в розмірі 58 659,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2008 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2009 року.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2009 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .