к-28033/09-с Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - 08.05.2012 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест-2000»(далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя (далі -відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0004852302/0 від 20 листопада 2007 року та № 0004842302/0 від 20 листопада 2007 року.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 23 січня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявність лише актів виконаних робіт не дозволяє зробити висновок про пов'язаність понесених витрат з власною господарською діяльністю позивача.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2009 року апеляційну скаргу ТОВ «Еверест-2000»задоволено. Постанову Господарського суду Запорізької області від 23 січня 2008 року скасовано та прийнято нову постанову. Позов задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 0004852302/0 від 20 листопада 2007 року та № 0004842302/0 від 20 листопада 2007 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2009 року та залишення в силі постанови Господарського суду Запорізької області від 23 січня 2008 року.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Еверест-2000» за період з 01 січня 2006 року по 30 червня 2007 року, за результатами якої складено акт № 159/23-2/30791173 від 09 листопада 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0004852302/0 від 20 листопада 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 35 245,70 грн. (24 479,00 грн. -основний платіж, 10 766,70 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0004842302/0 від 20 листопада 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 29 374,50 грн. (19 583,00 грн. -основний платіж, 9 791,50 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум згідно договору № 06/03 від 06 березня 2006 року про транспортно-експедиційне обслуговування, укладеного між позивачем та Приватним підприємством «Фірма Альфа-Транс».

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, акти виконаних робіт, що підтверджують факт здійснення господарських операцій, відповідають вимогам, наведеним в статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом встановлено, що позивачем на підтвердження правомірності віднесення понесених витрат на транспортно-експедиційне обслуговування до складу валових витрат надано заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом та товарно-транспортні накладні.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами, позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаних у ПП «Фірма Альфа-Транс»послуг, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

При цьому, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що відсутність постачальника послуг за його місцезнаходженням не може бути підставою для визначення суми податкового зобов'язання позивачу.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2009 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя відхилити, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .