Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Рибченка А.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області

на постанову Господарського суду Львівської області від 29.11.2007

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2008

у справі № 3/324А

за позовом Агроторгової фірми «Давидів»

до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

Постановою Господарського суду Львівської області від 29.11.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністартивного суду від 02.07.2008, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.05.2007 № 0000582350/0 та від 30.07.2007 № 0000582350/1.

ДПІ у Постомитівському районі м.Львова подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві спірними податковими повідомленнями-рішеннями податкового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 1.7, п.1.8, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п.7.2, п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту травня 2004 року податку на додану вартість у сумі 6894,10 грн. на підставі податкової накладної, виданої ТОВ «М.Т.С.», установчі документи якого та свідоцтво платника податку на додану вартість визнано недійсними рішенням Печерського районного суду м.Києва від 02.08.2005 у справі № 2-1067-1/04.

У касаційній скарзі податкова інспекція свою позицію також обґрунтовує відсутністю у позивача права на податковий кредит у зв'язку з тим, що у подальшому установчі документи продавця товару та свідоцтво платника податку на додану вартість були визнані недійсними.

Інших правових та фактичних підстав для невизнання права позивача на податковий кредит податковою інспекцією не наведено.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами норм матеріального та процесуального права, на які посилається податковий орган у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини та надали їм правильну правову оцінку на підставі тих норм законодавства, що підлягали застосуванню при вирішення даного спору.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення податку на додану вартість до бюджетного відшкодування), якими регламентується порядок визначення податкового кредиту.

За відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, формування податкового кредиту на підставі податкової накладної, виданої особою, зареєстрованою платником податку, що передбачено п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 цього Закону, відсутні підстави для висновку про неправомірне формування податкового кредиту.

Актами перевірок та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливе порушення такої діяльності вказаним суб'єктом господарювання. Порушення контрагентами певних правил здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Податковий орган не довів судам попередніх інстанцій те, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договір укладено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Львівської області від 29.11.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2008 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236- 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.