Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Голяшкін О.В. (доповідач),

Заяць В.С.,

Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Львова про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення пенсії, як дитині війни, -

У червні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Львова, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо недоплати, належних їй як дитині війни, сум щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і відмову у нарахуванні і виплаті щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за 2009 і за 2010 роки та зобов'язати відповідача провести перерахунок призначених виплат відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплатити недоплачені їй як дитині війни суми щомісячної державної соціальної допомоги за 2009, 2010 роки і до набрання постановою суду законної сили.

В обґрунтування свої вимог ОСОБА_4 зазначила, що відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни і згідно ст.6 зазначеного Закону їй повинна виплачуватись державна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. З 2006 року така допомога їй не виплачується.

Постановою Шевченківського районного суду м.Львова від 19 липня 2011 року позов задоволено частково; визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Львова щодо не нарахування і виплати у належному розмірі ОСОБА_4 підвищення до пенсії, за період з 24 грудня 2010 року по 24 червня 2011 року відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в розмірі встановленого ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування»; зобов'язано відповідача провести перерахунок і виплату пенсії позивачу за період х 24 грудня 2010 року по 24 червня 2011 року, з врахуванням підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року задоволено апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Львова; постанову Шевченківського районного суду м.Львова від 19 липня 2011 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Скасовуючи рішення першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач отримує пенсію як учасник війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) , то вона позбавлена права на пільги одразу за двома Законами.

Із зазначеними висновком колегія суддів касаційної інстанції погодитись не може.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років

Відповідно до ст.8 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками війни визнаються військовослужбовці, які в період війни проходили військову службу у Збройних Силах колишнього СРСР, трудівники тилу, а також інші особи, передбачені цим Законом (3551-12) .

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1. В пенсійному посвідченні НОМЕР_1 має відмітку «дитина війни». У відповіді від 12 травня 2011 року №В-229 на заяву ОСОБА_4 від 28 квітня 2011 року Управлінням Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Львова підтверджено, що позивач має статус «дитини війни»та являється інвалідом внаслідок загального захворювання, з 01 січня 2007 року отримує підвищення до пенсії у розмірах, передбачених чинним законодавством.

Отже, ОСОБА_4, відповідно до положень ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», належить до соціальної категорії громадян «діти війни».

В матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем підвищення до пенсії як учасник війни з 05 липня 2004 року відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) . Наявні в матеріалах справи клопотання Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Львова від 18 березня 2011 року №6919/0614 та лист Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Львова від 18 липня 2011 року №Л-288 з посилання на отримання позивачем підвищення до пенсії к учасник війни, не можуть вважатися належними та допустимими доказами у цій справі, оскільки стосуються гр.ОСОБА_5, і до даної справи за позовом ОСОБА_4 відношення не мають.

Згідно зі ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» пенсія або щомісячне грошове утримання, що виплачується замість неї, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, правомірно та обґрунтовано виходив із того, що позивачу як дитині війни відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» пенсія повинна підвищуватись на 30% мінімальної пенсії за віком встановленої на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки рішеннями Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) та від 22 травня 2008 року визнано неконституційними положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 - 2008 роки»в частині обмеження розміру підвищення пенсії дітям війни на 2007 - 2008 роки. У 2009-2010 роках та в січні-травні 2011 року до ст.6 закону України «Про соціальний захист дітей війни» жодних змін не вносилось, дія цієї норми не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині нарахування щомісячної доплати до пенсії за 2009 рік, суд обґрунтовано врахував те, що відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням звернення позивача до суду в червні 2011 року судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.

За вказаними обставинами, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що апеляційний суд помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, а тому відповідно до ст. 226 КАС України постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції -залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року скасувати.

Постановою Шевченківського районного суду м.Львова від 19 липня 2011 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.