Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Рибченка А.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2007

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2009

у справі № 4/24 (22-а-9599/08)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Системи автоматизації та енергетики»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 30.06.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2009, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Києва від 14.02.2007 № 0000862312/0.

ДПІ у Шевченківському районі м.Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 42 Господарського кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві спірним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту за лютий-жовтень 2004 року податку на додану вартість у загальній сумі 36296,00 грн. на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Коре», установчі документи якого та свідоцтво платника податку на додану вартість визнано недійсними рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 13.04.2005 у справі № 2-1541/16.

У касаційній скарзі податкова інспекція свою позицію також обґрунтовує відсутністю у позивача права на податковий кредит у зв'язку з тим, що у подальшому установчі документи продавця товару та свідоцтво платника податку на додану вартість були визнані недійсними.

Інших правових та фактичних підстав для невизнання права позивача на податковий кредит податковою інспекцією не наведено.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами норм матеріального та процесуального права, на які посилається податковий орган у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини та надали їм правильну правову оцінку на підставі тих норм законодавства, що підлягали застосуванню при вирішення даного спору.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту, якими регламентується порядок визначення податкового кредиту.

За відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, відсутні підстави для висновку про неправомірне формування податкового кредиту.

Актами перевірок та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливе порушення такої діяльності вказаними суб'єктами господарювання, що у подальшому, після вчинення господарських операцій, стали підставою для визнання недійсними у судовому порядку установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість. Порушення контрагентами певних правил здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Податковий орган не довів судам попередніх інстанцій те, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договір укладено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 30.06.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2009 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236- 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.