Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Костенка М.І., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Свердловську Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2008 року

та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2009 року

по справі №2а-2071/08

за позовом Державної податкової інспекції у м.Свердловську Луганської області (надалі -ДПІ у м.Свердловську Луганської області)

до Державної холдингової компанії «Луганськвуглеремонт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Атіка»(надалі -ДХК «Луганськвуглеремонт», ТОВ «Атіка»)

про визнання господарського зобов'язання, підтвердженого договором, недійсним, стягнення грошових коштів, -

У листопаді 2007р. позивач звернувся до суду з позовом до ДХК «Луганськвуглеремонт»та ТОВ «Атіка»про визнання господарського зобов'язання, підтвердженого договором, недійсним, стягнення грошових коштів.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20.10.2008р., у задоволені позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.04.2009р. рішення суду першої інстанції змінено. Відмовлено у задоволені позовних вимог ДПІ у м.Свердловську Луганської області до ДХК «Луганськвуглеремонт», ТОВ «Атіка»про стягнення з ТОВ «Атіка»на користь ДХК «Луганськвуглеремонт»вартості проданої продукції за нікчемними правочинами від 06.04.2004р. №16 та від 03.01.2005р. №1/11 в загальному розмірі 902890,36грн., а з останнього в доход державного бюджету України отриманої продукції, а в разі неможливості повернути майно в натурі -стягнути первісну вартість отриманої продукції в сумі 902890,36грн.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, ДПІ у м.Свердловську Луганської області звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове -про задоволення позовних вимог посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 06.04.2004р. між СРМЗ ДХК "ЛУР" в особі директора заводу ОСОБА_1 (Замовник) та ТОВ "Атіка" в особі директора ОСОБА_2 (Виконавець) було укладено договір №16 на поставку матеріалів, згідно якого ТОВ "Атіка" (Виконавець) зобов'язаний поставляти СРМЗ ДХК "ЛУР" (Замовнику) матеріали, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити за продукцію, матеріали по ціні згідно накладних.

Виконання зобов'язання ТОВ «Атіка»по договору №16 підтверджується податковими накладними та накладними на поставку товару, копії яких додані до матеріалів справи.

Виконання угоди з боку СРМЗ ДХК "ЛУР" підтверджується наступним.

Додатковою угодою від 10.01.2005р. №1 до договору №16 від 06.04.2004р. сторонами встановлено, що оплату за поставлені матеріали СРМЗ ДХК "ЛУР" здійснить відвантаженням скоб - 16, згідно специфікації №1 від 10.01.2005р. Згідно вказаної специфікації, затвердженої підписами та печатками ТОВ "Атіка" та СРМЗ ДХК "ЛУР" кількість скоб 16 без гайки складала 1000 шт. На загальну суму 15000,00грн.

29.04.2005р. ТОВ "Атіка" було виписано довіреність №785517 ЯИТ на ім'я ОСОБА_3 на отримання від СРМЗ ДХК "ЛУР" цінностей, в тому числі скоб 16 без гайки в кількості 1000 шт.

03.01.2005р. між СРМЗ ДХК "ЛУР" в особі директора заводу ОСОБА_1 (Замовник) та ТОВ "Атіка" в особі директора ОСОБА_2 (Виконавець) було укладено договір №1/11 на поставку матеріалів, згідно якого ТОВ "Атіка" (Виконавець) зобов'язаний поставляти СРМЗ ДХК "ЛУР" (Замовнику) матеріали, а Замовник зобов'язує прийняти та оплатити за продукцію, матеріали по ціні згідно накладних.

Виконання зобов'язання ТОВ "Атіка" по договору №1/11 підтверджується наступними податковими накладними та накладними на поставку товарів:

- №39 від 29.09.2005р. на суму 255045,60грн. у т.ч. ПДВ - 42507,60грн.;

- №50 від 21.11.2005р. на суму 12519,60грн. у т.ч. ПДВ - 2086,60грн.;

- №51 від 21.11.2005р. на суму 84381,60грн. у т.ч. ПДВ - 14063,60грн.

Документального підтвердження виконання угоди з боку СРМЗ ДХК "ЛУР" на момент проведення перевірки та звернення ДПІ до суду платником податків не було надано.

Однак, як зазначає колегія апеляційної інстанції, розглядаючи справу по суті судом першої інстанції не враховано, що позивач заявою від 20.10.2008р. уточнив позовні вимоги, зокрема, просив суд стягнути з ТОВ «Атіка»на користь ДХК «Луганськвуглеремонт»вартість проданої продукції за нікчемними правочинами від 06.04.2004р. №16 та від 03.01.2005р. №1/11 в загальному розмірі 902890,36грн., а з останнього стягнути в доход державного бюджету України отриману продукцію, а у разі неможливості повернути майно в натурі -стягнути первісну вартість отриманої продукції в сумі 902890,36грн.

Тобто, вимоги про визнання зазначених вище господарських зобов'язань недійсними позивачем в подальшому не заявлялись, отже суд першої інстанції помилково розглянув їх по суті.

Згідно з ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, положення статей 207 та 208 Господарського кодексу слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Для висновку про нікчемність угоди необхідним є наявність умислу хоча б у однієї зі сторін на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. В даному випадку, позивачем не доведений умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства будь-кого з відповідачів. Наявність умислу на укладення угод, що суперечить інтересам держави та суспільства, не може бути підтверджена лише рішенням господарського суду про скасування державної реєстрації окремого суб'єкта підприємницької діяльності, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угод, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

Умисел юридичної особи доводиться через умисел посадових осіб, які повноважні представляти таку особу та вчиняли від її імені відповідні протиправні дії.

Зазначені обставини, згідно ч.1 ст. 71 КАС України, повинні бути доведені позивачем.

Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанції стосовно того, що санкції, встановлені ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених відповідно до ст. 250 ГК України.

Так, ч.1 ст.208 цього Кодексу передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 Господарського кодексу та можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього кодексу.

З урахуванням наведеного, у позовних вимогах про застосування наслідків, які передбачені ст. 208 Господарського кодексу України, судами попередніх інстанції обгрунтовано відмовлено.

Таким чином, судом апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Свердловську Луганської області -залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2009 року та постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2008 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.