Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Кочана В.М.,

Олексієнка М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради на постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 10 квітня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради (далі -Управління) про визнання дій протиправними та стягнення сум допомоги,

У лютому 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з Управління недоплачену допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за періоди з 23 грудня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що відповідно до статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» вона, як мати малолітньої ОСОБА_3, має право на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Проте, відповідачем така допомога виплачувалась їй в значно меншому розмірі.

Постановою Дебальцевського міського суду Донецької області від 10 квітня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2009 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Управління виплату на користь ОСОБА_2 недоотриману суму державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 24 грудня 2007 року по 31 грудня 2007 року в розмірі вісімдесят чотири гривні 19 копійок. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Управління просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, з'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 має доньку ІНФОРМАЦІЯ_1, здійснює за нею догляд та відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (2811-12) , отримує державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з грудня 2007 року.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (в редакції Закону від 21 листопада 1992 року №2811-XII (2811-12) ) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Пунктом 14 статті 71 та статтею 56 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію статті 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" було зупинено на 2007 рік та передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень для незастрахованих осіб та не менше 23 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) зупинення дії частини 1 статті 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" на 2007 рік, передбачене пунктом 14 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним).

Відповідно до частини 2 статті 150, частини 2 статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені; закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що з 1 січня 2007 року до 9 липня 2007 року ОСОБА_2 не мала права на отримання допомоги в розмірі, встановленому частиною 1 статті 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", оскільки дію вказаної норми Закону було зупинено. Однак, з моменту ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України бездіяльність суб'єкта владних повноважень є протиправною.

Також, судами попередніх інстанцій обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2. про стягнення допомоги по догляду за дитиною в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для дітей віком до шести років за 2008 рік, оскільки пунктом 23 частини Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) до статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» були внесені зміни, які вступили в силу з 1 січня 2008 року і у відповідності до яких, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень.

Враховуючи те, що Управління у 2008 році виплачувало позивачу допомогу у розмірах, встановлених новою редакцією статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до вірного висновку щодо правомірності його дій.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують вказаних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Пунктом 4 частини 1 статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції.

Оскільки, суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку, але помилково зобов'язав відповідача виплатити соціальну допомогу у певному розмірі, оскільки, в силу статей 105 і 162 Кодексу адміністративного судочинства України способами захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити нарахування допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а визначення конкретного розміру суми належить до компетенції відповідача, і цей недолік не усунула апеляційна інстанція, то є підстави для зміни прийнятого ним рішення із скасуванням рішення суду апеляційної інстанції в цій частині.

Керуючись статтями 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради задовольнити частково.

Постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 10 квітня 2009 року змінити, виключивши конкретний розмір суми соціальної допомоги, що підлягає виплаті. В решті судове рішення залишити без змін.

Скасувати ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2009 року в частині визначення конкретного розміру суми соціальної допомоги, що підлягає виплаті.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235- 237 Кодексу адміністративного судочинства України.