к-24037/08-с Про скасування податкових повідомлень-рішень - 25.04.2012 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ельдорадо-3»(далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі -відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0004672303/0 від 31 травня 2006 року, № 0004662303/0 від 31 травня 2006 року, № 0004672303/1 від 01 серпня 2006 року, № 0004662303/1 від 01 серпня 2006 року, № 0004672303/2 від 11 жовтня 2006 року, № 0004662303/2 від 11 жовтня 2006 року.

Постановою Господарського суду міста Києва від 12 червня 2007 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2008 року постанову Господарського суду міста Києва від 12 червня 2007 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ТОВ «Ельдорадо-3», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду міста Києва від 12 червня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2008 року і направити справу на новий розгляду до суду першої інстанції.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва провела планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Ельдорадо-3»за період з 01 липня 2004 року по 31 грудня 2005 року, за результатами якої було складено акт від 24 травня 2006 року № 222/23-3/31869465.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 148200,00 грн.; порушені вимоги пунктів 4.1, 4.2 статті 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 138515,00 грн.

Зокрема, перевіркою було встановлено, що: ТОВ «Ельдорадо-3»надавало в суборенду приміщення пов'язаним особам -ТОВ «Ельдорадо-Центр», ТОВ «Ельдорадо-Україна», ТОВ «Ельдорадо-Сервіс»за цінами, які нижче, ніж звичайні, що призвело до заниження скоригованого валового доходу на загальну суму 592800,00 грн. та, як наслідок, до заниження податку на прибуток на загальну суму 148200,00 грн.; ТОВ «Ельдорадо-3»визначило базу оподаткування податком на додану вартість при наданні послуг з суборенди приміщення пов'язаним особам за цінами, нижчими від звичайних цін, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 118596,00 грн.; ТОВ «Ельдорадо-3»неправомірно включило до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість 19919,00 грн., сплачену у складі вартості придбаних рекламних матеріалів згідно договору субкомісії, вартість яких не відноситься до валових витрат ТОВ «Ельдорадо-3».

31 березня 2006 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0004672303/0, яким згідно з підпунктом «б»пункту 4.2.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Ельдорадо-3»суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 200075,00 грн., в тому числі 148200,00 грн. -за основним платежем, 51875,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

31 березня 2006 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0004662303/0, яким згідно з підпунктом «б»пункту 4.2.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Ельдорадо-3»суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 207773,00 грн., в тому числі 138515,00 грн. -за основним платежем, 69258,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувалися позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0004672303/1 від 01 серпня 2006 року, № 0004662303/1 від 01 серпня 2006 року, № 0004672303/2 від 11 жовтня 2006 року, № 0004662303/2 від 11 жовтня 2006 року на аналогічні суми нарахувань.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт надання позивачем в суборенду приміщень пов'язаним особам за цінами, які нижче, ніж звичайні, є доведеним; діяльність позивача щодо закупівлі рекламних послуг проходила поза рамками договору субкомісії, у зв'язку з чим визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток та податку на додану вартість за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями є правомірним.

Однак, погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно положень пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

За змістом підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентовано підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (334/94-ВР) (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, при визначенні рівня звичайних цін з надання послуг суборенди нежитлових приміщень пов'язаним особам -ТОВ «Ельдорадо-Центр» (договір б/н від 01 січня 2005 року), ТОВ «Ельдорадо-Україна»(договір № 20/05 від 16 травня 2003 року), ТОВ «Ельдорадо-Сервіс»(договір № 32 від 07 травня 2002 року) податковим органом були використані договори, укладені позивачем з непов'язаними особами -ТОВ «Чиста вода»(договір № 45 від 05 липня 2004 року), ТОВ «будівельна компанія «Каркас»(договір № 76 від 05 липня 2004 року), ТОВ «Венетекс»(договір № 44 від 01 березня 2004 року), ТОВ «Торгове обладнання»(договір № 48 від 30 грудня 2004 року).

Разом з цим, суди попередніх інстанцій не встановили, чи є співставними умови вказаних договорів у розумінні підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), тоді як зазначені обставини входять до предмету доказування у даній справі та підлягають обов'язковому встановленню судом у відповідності до частини 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, при встановленні правомірності формування ТОВ «Ельдорадо-3»податкового кредиту за операціями позивача з придбання рекламних матеріалів на виконання умов договору субкомісії № 010404/3 від 01 квітня 2004 року (з урахуванням додаткової угоди № 4) судам слід виходити з того, що правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, судам слід враховувати положення підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), яким встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог є передчасними.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення має бути законним і обґрунтованим (частина 1), законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2), обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина 3).

Відповідно до пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкритий в частинах 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимоги норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.