Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: головуючого-судді: Стародуба О.П.,

суддів: Заїки М.М., Співака В.І.,

розглянувши в місті Києві в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.10.2010р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації в Рівненській області про поновлення на публічній службі,-

У березні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом. Просив скасувати наказ ДПА в Рівненській області №110 від 28.12.2009р. про його звільнення з органів податкової міліції за власним бажанням на підставі пункту 64 «ж»Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (затв. постановою КМ України від 29.07.1991р. №114 (114-91-п) ), поновити його на посаді завідувача сектору оперативних заходів із скорочення податкового боргу головного відділу податкової міліції Дубенської ОДПІ та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21.10.2010р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011р., в задоволенні позову відмовлено.

З такими рішеннями позивач не погодився, подав касаційну скаргу, в якій покликається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постановлені рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, судами встановлено, що позивач проходив службу в органах податкової міліції у званні старшого лейтенанта на посаді завідувача сектору оперативних заходів із скорочення податкового боргу головного відділу податкової міліції Дубенської об`єднаної ДПІ.

Наказом голови ДПА в Рівненській області по особовому складу №110 від 28.12.2009р. на підставі поданого рапорта позивача звільнено у запас за власним бажанням відповідно до пункту 64 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) , оскільки пунктом 68 цього Положення (114-91-п) передбачено граничний тримісячний строк для видачі відповідачем наказу про звільнення і не визначено обов`язковий строк перебування особи, яка виявила бажання звільнитись, на службі перед звільненням.

Поряд з тим, такі висновки судів грунтуються на неправильно застосованих нормах права, оскільки закріплений пунктом 68 Положення (114-91-п) обов`язок особи, яка виявила бажання звільнитись зі служби, не пізніш як за три місяці до дня звільнення повідомити про це прямого начальника передбачає також можливість відкликання такого рапорта і гарантію, що особу не буде звільнено раніше, якщо сторони не домовились про звільнення у більш короткий строк чого в даній справі зроблено не було.

До того ж, як встановлено судами позивач скористався наданим йому правом і відкликав раніше поданий рапорт про звільнення.

Крім того, відповідно до пункту 64 «ж» Положення (114-91-п) звільнення зі служби в запас за власним бажанням можливе лише при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

В порушення зазначеної норми суди не з`ясували дійсні причини подачі позивачем рапорта про звільнення зі служби за власним бажанням та наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню ним службових обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

В свою чергу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд відповідно до частини 2 статті 227 КАС України є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.10.2010р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації в Рівненській області про поновлення на публічній службі скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.