Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, суддіГорбатюка С.А. (доповідач) СуддівГашицького О.В. Мороз Л.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційному порядку у залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Ужгородської міської ради про захист порушених прав та визнання неправомірною відмову щодо надання дозволу на переведення квартири із житлового фонду до нежилого фонду за касаційною скаргою ОСОБА_5 -представника ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду 08 жовтня 2009 року,

У листопаді 2007 року ОСОБА_4 в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області пред'явила позов до Ужгородської міської ради про захист порушених прав та визнання неправомірною відмову щодо надання дозволу на переведення квартири із житлового фонду до нежилого фонду.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 15 листопада 2007 року вона звернулася до Ужгородської міської ради для отримання дозволу на зміну статусу належної їй на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1, зокрема на переведення цього жилого приміщення в нежиле.

Листом від 26 листопада 2007 року № Д-596 Управління майном міста Ужгородської міської ради у задоволені заяви їй відмовило з тих підстав, що відповідно до затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 27 травня 2005 року № 599 Порядку та умов влаштування об'єктів для здійснення підприємницької діяльності у житлових будинках, обов'язковою умовою для отримання дозволу є наявність письмової згоди власників квартир, які безпосередньо межують з даним приміщенням, а також згоди кооперативу, до якого відноситься даний будинок.

Вважає, що вказана відмова відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства й порушує її право власності на нерухоме майно.

Просила визнати неправомірною відмову Ужгородської міської ради у наданні дозволу щодо переведення із жилого фонду до нежилого фонду належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 та зобов'язати виконавчий комітет Ужгородської міської ради надати їй відповідний дозвіл без письмової згоди власників суміжних квартир та кооперативу "Будівельник".

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 грудня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені.

Відмову Ужгородської міської ради у наданні дозволу щодо переведення із жилого фонду до нежилого фонду належної на праві власності квартири АДРЕСА_1 визнано неправомірною.

Зобов'язано виконавчий комітет Ужгородської міської ради надати ОСОБА_4 дозвіл на переведення із жилого до нежилого фонду належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 без письмової згоди власників суміжних квартир та кооперативу "Будівельник".

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду 08 жовтня 2009 року апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник" задоволено частково.

Скасовано постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 грудня 2007 року.

В задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 -представник ОСОБА_4, вважаючи, що рішення судом апеляційної інстанції постановлене з порушенням вимог матеріального та процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 грудня 2007 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, виходив з того, що позивачем не отримано письмову згоду власників квартир, які безпосередньо межують з даним приміщенням, а також згоду кооперативу до якого відноситься даний будинок.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком апеляційного суду, оскільки він ґрунтується на не повно та не всебічно встановлених обставинах у справі і не відповідає вимогам чинного законодавства.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_4 на праві приватної власності належить квартира у АДРЕСА_1.

З метою отримання дозволу на переведення належної їй квартири в нежиле приміщення, вона 15 листопада 2007 року звернулася з відповідною заявою до Управління майном міста Ужгородської міської ради. Листом від 26 листопада 2007 року № Д-596 Управління майном міста Ужгородської міської ради відмовило їй у задоволенні заяви, мотивуючи тим, що відповідно до затверджених рішенням Ужгородської міської ради № 599 від 27 травня 2005 року порядком та умовами влаштування об'єктів для здійснення підприємницької діяльності у житлових будинках, обов'язковою умовою для отримання дозволу є наявність письмової згоди власників квартир, які безпосередньо межують з даним приміщенням, а також згоди кооперативу, до якого відноситься даний будинок.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суди у цій справі у відповідності з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України повинні були перевірити відмову суб'єкта владних повноважень на її відповідність вимогам Конституції та законам України.

Відповідно до частин першої та восьмої статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності При цьому використання власності не може завдати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено зміст права власності, зокрема, ним є право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 320 цього ж кодексу встановлено, що власник має паво використовувати свої майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з підпунктом 1.4.4. підпункту 1.4 пункту 1 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (z0927-05) заборонено перепланування жилих будинків, жилих і нежилих приміщень у жилих будинках, у випадку, якщо це погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі.

Тому, Правила передбачають обов'язок особи, яка звернулася за наданням відповідного дозволу, надати письмовий документ про погодження переобладнання приміщення у будинку із співвласником цього приміщення, або з іншими співвласниками будинку, тільки у випадку, якщо переобладнання або перепланування жилого приміщення вплине на умови експлуатації інших приміщень у будинку, які перебувають у спільній власності або користуванні мешканців будинку, та самого будинку у цілому.

Між тим, згідно з Державними будівельними нормами України ДБН В.2.2-15-205, затверджених Наказом Державного комітету України по будівництву від 18 травня 2005 року № 80 (v0080509-05) , у першому, другому та цокольному поверхах житлових будівель допускається розміщення адміністративних приміщень для магазинів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування та відділення зв'язку загальною площею не більше 700 кв. м. Заборона у розміщені інших об'єктів підприємницької діяльності міститься у підпункті 2.50 пункту 2 цих Норм.

Отже, при розгляді питання про надання жилому приміщенню статусу нежилого орган місцевого самоврядування повинен виходити з того, що дане питання має бути порушено власником цього жилого приміщення, або особою, яка уповноважена власником на звернення до цього органу з відповідною заявою і нежиле приміщення буде використано для організації діяльності лише тих об'єктів підприємницької діяльності, щодо яких немає заборони у чинному законодавстві, і діяльність яких не потягне за собою погіршення умов проживання мешканців будинку та його експлуатації тощо. При цьому має бути перевірено, чи не призведе до порушення прав власників інших жилих приміщень використання цього приміщення в якості нежилого.

У матеріалах даної справи відсутні будь-які документи щодо того який саме об'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 планує влаштувати у нежилому приміщенні, вид його діяльності, як технічно та в який спосіб вона бажає організувати переобладнання своєї квартири, зокрема, щодо влаштування окремого виходу з будинку, використання приміщень загального користування, постачання теплової та електричної енергії, водопостачання та водовідведення, влаштування під'їзду тощо.

Суд першої інстанції на ці обставини не звернув уваги та не встановив відповідні обставини у справі, а отже, його висновок є поспішним й таким, що ґрунтується на неповно встановлених обставинах у справі.

Між тим, ці обставини є суттєвими і їх встановлення є обов'язковим для правильного вирішення даного спору.

За відсутності причин технічного характеру та у випадку, якщо переобладнання жилого приміщення не вплине на умови експлуатації інших приміщень у будинку, які перебувають у спільній власності або користуванні мешканців будинку, або самого будинку у цілому, суб'єкт владних повноважень не мав підстав для відмови у наданні позивачеві дозволу на переобладнання квартири з підстав відсутності згоди власників будинку та житлового кооперативу, оскільки їхні права не будуть порушені.

Колегія суддів не може погодитися й з рішенням суду апеляційної інстанції.

Так, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, безпідставно послався на положення частини третьої статті 7 та частини четвертої статті 8 Житлового кодексу України, згідно з якими в будинках житлово-будівельних кооперативів дозволяється переводити в нежилі приміщення лише ті, які є непридатними для проживання, і що такі будинки взагалі заборонено переводити у нежилі приміщення, оскільки вказаний Кодекс прийнятий ще в 1983 році і з урахуванням принципу пріоритету нормативних актів у часі застосуванню підлягають акти, які прийняті пізніше, зокрема, Цивільний кодекс України (435-15) .

Для вирішення даного спору не можна було застосовувати й Положення про порядок та умови влаштування об'єктів для здійснення підприємницької діяльності у житлових будинках, яке затверджене рішенням Ужгородської міської ради від 27 травня 2005 року № 599, у тій його частині, що суперечить Конституції та іншим законодавчим актам України.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення повинні бути законними і обґрунтованими.

Суди попередніх інстанцій вимог вказаного процесуального законодавства не виконали, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно більш повно встановити обставини у справі з огляду на вказівки суду касаційної інстанції та з інших підстав, та в залежності від встановленого, вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_5 - представника ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 грудня 2007 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду 08 жовтня 2009 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_4 до Ужгородської міської ради про захист порушених прав та визнання неправомірною відмову щодо надання дозволу на переведення квартири із житлового фонду в нежитловий фонд направити до суду першої інстанції для нового розгляду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.