Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого -судді Ліпського Д.В.,

суддів: Амєліна С.Є.,

Тракало В.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі міста Львова на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі міста Львова про визнання дій неправомірними,

У грудні 2008 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі міста Львова про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виплати соціальної допомоги дитині війни.

Постановою Сихівського районного суду міста Львова від 26 червня 2009 року позов задоволено частково. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі міста Львова нарахувати та виплатити з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі міста Львова задоволено частково. Постанову Сихівського районного суду міста Львова від 26 червня 2009 року скасовано та постановлено нове рішення. Позов задоволено частково. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі міста Львова нарахувати та виплатити на користь позивача щомісячне підвищення пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з встановленого на відповідний рік розміру прожиткового мінімуму для осіб, які вставили працездатність, за період з 25 грудня 2007 року до 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з врахуванням виплачених сум.

У касаційній скарзі відповідач не погоджуючись з рішенням апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»відповідно до пункту 12 частини першої статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було призупинено на 2007 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , пункт 12 статті 71 та стаття 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, в період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року відповідач був зобов'язаний нараховувати та сплачувати підвищення до пенсії в розмірі, встановленому статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції закону від 18 листопада 2004 року.

Аналогічні правовідносини склалися в 2008 році, оскільки зміни до статті 6 вищезазначеного Закону, що внесені пунктом 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) від 28.12.2007 визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 (v010p710-08) № 10-пр/2008.

Вихідним критерієм обрахунку доплати до пенсії дітям війни виступає мінімальна пенсія за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Будь-яких інших нормативно-правових актів, які б визначали механізм вирахування мінімальної пенсії за віком або встановлювали її розмір, немає.

Відповідно до частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

За таких обставин положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою цієї статті тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом (1058-15) , не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Отже, вирішуючи даний спір суди першої та апеляційної інстанції дійшли до обґрунтованого висновку, що при розрахунку розміру доплати до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Однак, відповідно до частини 2 статті 99 КАС України (у редакції на час звернення до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною 1 статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Оскільки, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, крім іншого, з підстав пропуску строку звернення до суду, у зв'язку з тим, що позивачка звернулася до суду у грудні 2008 року, то суд апеляційної інстанції скасовуючи судове рішення першої інстанції обґрунтовано вказав, що задоволенню підлягають вимоги про зобов'язання здійснити виплати підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період 25 грудня 2007 року до 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Враховуючи те, що посилання відповідача в касаційній скарзі на порушення судами норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судами повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішеннях, які належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі міста Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі міста Львова про визнання дій неправомірними -без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.