к-21964/10-с Про визнання недійсним правочину та стягнення суми - 19.04.2012 Прийняття

У листопаді 2005р. позивач звернувся до суду з позовом до СПД ФО ОСОБА_1, ПП «РА-РУР», в якому просив визнати недійсним правочин, вчинений у 2004р. в усній формі між СПД ФО ОСОБА_1 та ПП «Ра-Рур»на загальну суму 8058394,61грн.; застосувати наслідки визнання правочину недійсним, які передбачені ст. 208 ГК України, а саме: стягнути з ПП «Ра-Рур»на користь СПД ФО ОСОБА_1 кошти у розмірі вартості реалізованої СПД ФО ОСОБА_1 продукції на загальну суму 8058394,61грн., стягнути з СПД ФО ОСОБА_1 на користь державного бюджету кошти у розмірі 8058394,61грн. на суму вартості отриманих від ПП «Ра-Рур»товарів.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2009р., позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним правочин вчинений у 2004р. в усній формі між СПД ФО ОСОБА_1 та ПП «Ра-Рур»на загальну суму 8058394,61грн. Стягнуто з ПП «Ра-Рур»на користь СПД ФО ОСОБА_1 кошти у розмірі вартості реалізованої СПД ФО ОСОБА_1 продукції на загальну суму 8058394,61грн., стягнуто з СПД ФО ОСОБА_1 на користь державного бюджету кошти у розмірі 8058394,61грн. на суму вартості отриманих від ПП «Ра-Рур»товарів.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.05.2010р. рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним правочину, вчиненого у 2004р. в усній формі між СПД ФО ОСОБА_1 та ПП «Ра-Рур»на загальну суму 8058394,61грн. скасовано та провадження в цій частині закрито. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, СПД ФО ОСОБА_1 звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова була здійснена перевірка СПД ФО ОСОБА_1 з питань дотримання підприємцем норм податкового та валютного законодавства при проведенні фінансово-господарської діяльності, в ході якої встановлено, що у 2004р. між СПД ФО ОСОБА_1 та ПП «РА-РУР»було вчинено в усній формі правочин купівлі-продажу продукції, згідно якого ТОВ «Автотракспостач»було зобов'язано продати ПП ОСОБА_1 сільськогосподарську продукцію.

Факт укладення та виконання вищезгаданої угоди сторонами, підтверджується на підставі усного правочину укладеного між СПД, оформленими від імені ПП «РА-РУР»та виданими на користь ПП Коржової документами на загальну суму 8058394,61грн. податковими накладними.

Крім того, виконання вищезгаданого правочину сторонами підтверджується записами книги обліку продажу товарів ПП ОСОБА_2

Розрахунки між вищезазначеними суб'єктами підприємницької діяльності відбувалися у готівковій формі, що підтверджується наявними у СПД-ФО ОСОБА_1 квитанціями до прибуткового касового ордеру.

Також в ході проведення вищевказаної перевірки, ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова було встановлено, що рішенням місцевого суду Дніпропетровського району м.Києва від 21.03.2005р. по справі №2-793/05 установчі документи ПП «Ра-Рур»було визнано недійсними з 10.10.2003р., а свідоцтво платника податку на додану вартість №35614978 зазначеного підприємства визнано недійсним з моменту його видачі, а саме з 08.12.2003 року.

Розглядаючи справу по суті судами попередніх інстанції не враховано наступні обставини.

Згідно з ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у частині другій статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

При цьому, органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Враховуючи викладене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають, тому провадження в цій частині на підставі статті 157 КАС України слід закрити.

Поряд з цим, слід відзначити, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод і виданих податкових накладних, укладених (виданих) з моменту державної реєстрації такої особи та отримання свідоцтва платника податку на додану вартість і до моменту скасування свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ (тим більше, що станом на момент видачі податкових накладних ПП «Ра-Рур»було зареєстровано органами ДПС у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість та мало відповідне свідоцтво), та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Згідно з частиною першою статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, у відповідності з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Враховуючи те, що зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 Господарського кодексу України, а отже такі санкції повинні застосовуватись з врахуванням вимог статті 250 зазначеного кодексу, відповідно до якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Оскільки адміністративний позов податковим органом був поданий 15.11.2005р., а спірний правочин вчинено в усній формі між СПД ФО ОСОБА_1 та ПП «РА-РУР»у 2004р., у задоволені позовних вимог щодо застосування наслідків, які передбачені ст. 208 Господарського кодексу України, слід відмовити.

Отже, повно і правильно встановивши обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій, однак, дали їм невірну юридичну оцінку, що відповідно до ст. 229 КАС України, є підставою для скасування ухвалених по справі судових рішень з прийняттям нового судового рішення.

Керуючись статтями 157, 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 -задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2010 року -скасувати.

Провадження у справі за позовом Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова до Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, Приватного підприємства «РА-РУР»в частині визнання недійсним правочину, вчиненого у 2004 році в усній формі, закрити.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.