Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Калуської обєднаної державної податкової інспекції та прокуратури Івано-Франківської області на постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 04.10.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2008 року по справі №А-6/68а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатнафтнафтохім»до Калуської обєднаної державної податкової інспекції, за участю прокуратури Івано-Франківської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 04.10.2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2008 року, позовні вимоги ТОВ «Карпатнафтнафтохім» до Калуської ОДПІ, за участю прокуратури Івано-Франківської області задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Калузької ОДПІ №0000512304/0 від 16.02.2007 року.

Рішення судів мотивовано тим, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яку він фактично сплатив постачальникам товарів (послуг) у попередньому податковому періоді. При цьому, Закон України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) не обмежує термін «попередній період»лише тим періодом, який безпосередньо передує звітному періоду. А тому будь-який період, який передує звітному, є попереднім по відношенню до звітного періоду.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, прокуратура 21.11.2008 року та Калуська ОДПІ 18.11.2008 року звернулись з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, який своїми ухвалами від 18.06.2009 року та від 02.07.2009 року прийняв їх до свого провадження.

В касаційних скаргах відповідач та прокуратура просили скасувати постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 04.10.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2008 року, прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог скаржники посилаються на порушення судом норм матеріального права, зокрема, п. 1.8 ст. 1, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі- Закон України №168/97-ВР (168/97-ВР) ).

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №244/23-2/33129683 від 15.02.2007, складеного за результатом позапланової документальної перевірки ТОВ «Карпатнафтнафтохім» з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2006 року, податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000512304/0 від 16.02.2007 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2006 року на 398152,00грн.

Фактичною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.п. 7.7.2 п. 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР, оскільки заявлені до відшкодування суми не були враховані при формуванні податкового кредиту попереднього податкового періоду (жовтня 2006 року).

Відповідно до п.1.8 ст. 1 Закону України №168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Згідно з п.п. 7.7.1. п. 7.7 ст. 7 цього Закону суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. А у п.п. 7.7.2. вказано, що у строки, передбачені для сплати податку, платник податку подає податковому органу за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої відповідно до п.п. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 пункту 7.7. статті 7 того ж Закону передбачено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Виходячи зі змісту вказаного підпункту статті 7 Закону України №168/97-ВР попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному, тому визначення суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, може здійснюватися за будь-який попередній податковий період, а не лише за період, який передував звітному.

Правильність зазначеної позиції підтверджує і чинна з 1 січня 2008 року редакція підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР, згідно з якою бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Крім того, підпунктом 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на час виникнення спірних відносин) передбачено, що заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій щодо неправомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційних скарг зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права при встановленні фактичних обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

Касаційні скарги Калуської обєднаної державної податкової інспекції та прокуратури Івано-Франківської області залишити без задоволення, постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 04.10.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .