Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 10.07.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2008 року по справі № 34/166-А за позовом Закритого акціонерного товариства «Фінансова компанія «БЛК»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

На розгляд суду передано вимоги Закритого акціонерного товариства «Фінансова компанія «БЛК»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення №013146/15-12/0 від 13.12.2006, та №013147/15-12/0 від 13.12.2006 про нарахування штрафних санкцій за затримку сплати узгодженої суми податкового зобовязання.

Постановою Господарського суду м. Києва від 10.07.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2008 року, позовні вимоги задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення №013147/15-12/0 від 13.12.2006 в частині зобовязання Закритого акціонерного товариства «Фінансова компанія «БЛК» сплатити штраф у сумі 4381,44грн. В іншій частині в позові відмовлено.

При цьому, суди виходили з того, що штрафні санкції за затримку сплати податку на додану вартість у 2002 та 2003 роках у сумі 4381,44грн. визначено поза межами строку давності, встановлено п.п.15.1.1 п.15.1 ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі-Закон України №2181).

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 13.11.2008 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 18.06.2009 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Господарського суду міста Києва від 10.07.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2008 року в частині задоволення позовних вимог, прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, п.п.15.1.1 п.15.1 ст.15 Закону України №2181.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №1154/151235 від 08.12.2006, складеного за результатом перевірки Закритого акціонерного товариства «Фінансова компанія «БЛК»з питання своєчасності подання платіжних доручень до установ банку за період з 05.09.2002 по 12.09.2006, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення №013146/15-12/0 від 13.12.2006, про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10% у сумі 165,80грн. за затримку сплати до 30 календарних днів за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання з ПДВ в розмірі 1658,00грн.; №013147/15-12/0 від 13.12.2006 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 20% у сумі 6245,73грн. за затримку сплати від 31 до 90 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання з ПДВ в розмірі 31228,64грн.

За змістом п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України №2181 платник податків зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно з підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону України №2181 у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання протягом граничних строків, визначених цим Законом (2181-14) , такий платник податку зобовязаний сплатити штраф, у таких розмірах: до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

В процесі розгляду справи, товариство підтвердило дати фактичної сплати сум податкових зобовязань з податку на додану вартість за період 2005-2006 років та не заперечувало про застосування до нього в цій частині штрафних санкцій.

Згідно з підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України №2181-ІІІ за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом (2181-14) , не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 1.2 статті 1 названого Закону податкове зобовязання визначено як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом (2181-14) або іншими законами України.

Згідно з пунктом 1.3 цієї ж норми Закону (2181-14) податковий борг (недоїмка) це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

За визначенням пункту 1.5 названої статті штрафна санкція (штраф) це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Пунктом 17.3 статті 17 вказаного Закону встановлено, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку про те, що сума штрафних санкцій за змістом Закону України №2181-ІІІ (2181-14) є складовою податкового зобовязання, а відтак на штрафні санкції поширюється строк давності, встановлений підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону.

Чинне законодавство не містить норми, яка б встановлювала початок перебігу строку для визначення платнику податків контролюючим органом суми податкового зобовязання за платежем із штрафних санкцій, в тому числі застосованих на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 вказаного Закону.

Оскільки за змістом підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 цього Закону початок перебігу строку давності пов'язаний фактично з днем порушення платником податків податкового законодавства внаслідок декларування заниженої суми податкового зобовязання, а підпункт 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону диференціює розмір штрафу в залежності від кількості днів затримки сплати узгодженої суми податкового зобовязання, перебіг строку давності для визначення суми податкового зобовязання зі штрафу, передбаченого цією правовою нормою, починається з дня, наступного за днем сплати узгодженої суми податкового зобовязання.

Отже, за встановлених судом обставин, висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність застосування до позивача штрафних санкцій без урахування строку, визначеного п.п.15.1.1 п.15.1 ст. 15 Закону України №2181-ІІІ, відповідає вимогам Закону (2181-14) .

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права при встановленні фактичних обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва залишити без задоволення, постанову Господарського суду міста Києва від 10.07.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .